Глава 4 Роздуми про житло

Попереду йшов великий смугастий кіт з обгризеним лівим вухом та високо піднятим хвостом. За ним – семеро волоцюг. Але найбільше увагу Рудого привернула кішка, що йшла позаду зграї. Біла довга шерсть різко відрізняла її від сірої маси інших котів. Вона, як і сам Рудий, була перської породи.

— Вони, - коротко відповів Кузьма, — їх дуже багато сьогодні, біжимо!

Рудий не встиг схаменутися, як його нові товариші вихором вилетіли з бака і промчали геть. Нічого не залишалося, як бігти слідом за ними. Знайомство з Куцим та його бандою не віщувало нічого приємного.

Рудий відбіг на безпечну відстань і зупинився, щоб провести поглядом білу кішку, котра невідомо як опинилася в цій компанії.

— Знайшов час, - почув він голос Машки. — Ви домашні всі такі?

— Які? - Рудий не повернувся до неї, поки за хвірткою не зник кінчик білого пухнастого хвоста.

— Пришелепкуваті. Цей такий самий був, - кивнула вона на Кузьму, що розвалився під кущем хризантем.

Кузя проігнорував кепкування подруги. Він був ситий і явно не хотів витрачати дорогоцінну енергію даремно.

— А де ви спите? Теж на вулиці? - спитав Рудий, готуючись до найгіршого.

Кузьма з Машкою подивилися один на одного. В погляді Кузьми застигло беззвучне питання. Машка ж промовила вголос:

— Що, візьмемо його із собою?

— Звичайно, якби не він, нас би застали зненацька. Це Рудий першим помітив Куцого та його зграю.

— Гм, а ти не такий безтолковий, яким здаєшся на перший погляд, - сказала Машка, дивлячись на Рудого вже зовсім іншим поглядом. Куди й поділася та зневажливість, з якою вона його зустріла.

Комплімент був на трієчку, але Рудому він здався верхом усіх похвал. Кіт помітно повеселішав і вже не здавався таким жалюгідним і забитим. Лежачи під хризантемами, Рудий чув про те, який він дурень, що не встиг нічого з'їсти, але пропускав це повз вуха. Він так замріявся як би зустрітися з білою красунею і  поринув у думки, що не відразу почув голоси друзів які до нього вкотре зверталися.

— Ходімо, Кузя. Він тут вирішив заночувати, як крізь пелену туману долинув до Рудого голос Машки. Він миттю отямився і не очікувано жваво для його комплекції підскочив на лапи.

— Я з вами. Не хочу тут, - швидко відповів він.

Дорогою Рудий готував свою свійську психіку до нового шоку. Після останніх подій він уявляв місце майбутнього ночівлі в найпесимістичніших варіаціях. І мокрі труби каналізації у підвалі. І темний куточок під сходами у під'їзді. І навіть тимчасовий притулок під капотом якоїсь машини. Майже всі ці жахливі кадри він колись бачив по телевізору, але ніколи не сприймав побачене серйозно.

Машин же він боявся найбільше. З вікна будинку кілька разів спостерігав за нещасними, що зважились на такий відчайдушний крок. Коли поверталися господарі машин, котам доводилося вискакувати наляканими звуком заведеного мотора. Деколи під дощ, часом під сніг, аби залишитися цілими. А бувало і з зіпсованою шерстю вилітали, як з гармати. 

Так і йшов він скорившись на волю долі і довірившись своїм новим друзям. А ті лише хитро перезиралися, не кажучи ані слова.