Глава 1 День з якого все почалось

— "Жах. Я б так не зміг. На другий день би помер. А може, й раніше", — думав величезний рудий кіт, сидячи на підвіконні між орхідеями. Він спостерігав через вікно за дивною парочкою, що тинялася під дощем. Вона — звичайна дворова кішка. Він — породистий британець, але його щільна сіра шерсть вщент промокла, і тепер він більше був схожий на сфінкса.

— "Жебраки", — підсумував домашній кіт і різко обернувся, щоб зістрибнути на підлогу. Він явно не розрахував своїх габаритів, і квіти полетіли додолу. Флегматично подивившись на розбиті горщики, шкодник пішов до своєї миски. Здалеку він нагадував невелике, але дуже пухнасте порося.

Рудий лінивець смачно поїв і вирушив до кошика, що стояв у кутку затишної вітальні, щоб подрімати на м'якій подушечці. Про квіти на підлозі на той час він уже забув.

Прокинувся кіт від того, що раптом здійнявся високо над землею. Міцна рука тримала його за загривок. Він не розумів, що відбувається, і перелякано озирався навколо.

— Цей котяра мене дістав, — пролунав голос господаря. Кремезний чолов’яга тримав величезного кота однією рукою, неначе малого кошеня.

— Я давно тобі казала, що треба його позбутися, — підтримала чоловіка писклявим голосом повна жінка на коротеньких ногах.

— Ось час і настав. Терпець урвався.

— Мій терпець урвався ще після чайного сервізу. Точніше, ще після кухонної шафки. А ти все: породистий, шкода. Чекаєш, поки він нам будинок спалить.

Жінка неприязно дивилася на колишнього домашнього улюбленця і з надією — на чоловіка.

У кота перед очима промайнули картинки того жахливого дня. Йому наснився сон, що на нього біжить величезна миша. Він дивом встиг втекти від неї на кухню, але далі шляху не було. Від страху рудий показував чудеса акробатики. Видершись по фіранці під саму стелю, він майстерно стрибнув на ту злощасну шафку. Хіба його вина, що робітники, які встановлювали кухню, схалтурили? Зайві дванадцять кілограмів сушарка для посуду не витримала й з шаленим брязкотом упала на кахель. Кіт дивом тоді не постраждав, але від господарів отримав на горіхи.

Цього разу все виглядало так, ніби погрози господарів — не порожні слова. Вжикнула "блискавка" рюкзака, а за мить стало темно і душно. Кота кудись понесли.

Незабаром рудий почув дивний гул, і йому захотілося вибратися назовні, але після третьої спроби, отримавши міцного стусана, він вирішив з цим почекати. З усіх боків долинали людські голоси. Однак найбільше лякало незрозуміле виття. Періодично воно стихало, але тоді починалася біганина, і якийсь дивний голос промовляв незрозумілі слова. Нарешті цей жах закінчився. Рюкзак приземлився на щось тверде. Змійка розійшлася, і в очі коту вдарило денне світло.

— Вилазь! — почув він голос господаря, але з місця не зрушив, сподіваючись, що це було сказано не йому.

— Швидко вилазь, я кому сказав! — і, не чекаючи, поки кіт набереться сміливості, рука господаря перевернула рюкзак, витрушуючи переляканого кота на асфальт.

— Не вмієш поводитися чемно — вчися, — тепер уже колишній господар штовхнув домашнього улюбленця на прощання ногою і швидко зник за масивними дверима.