ПРИГОДИ ПРОФЕСОРА КВАРКА НА ПЛАНЕТІ ЗЕМЛЯ

— Й-й-йокс, бух, блям! 

Професор Кварк на мить завмер, намагаючись збагнути, що з ним щойно сталося. Корабель здригнувся й затих. 

Кварк швидко глянув на екран телефона: «Планета Земля. Галявина звичайна».

— Ого… Отакої, — пробурмотів учений.

Кварк здобув міжгалактичне визнання, хоча й виглядав досить кумедно. Він був яскраво-зелений, мов молоде листя. Його велика гладенька голова, схожа на яйце, мала дві пари блакитних очей, розташованих на різних рівнях обличчя. Чотири скельця окулярів виблискували на сонці, а маленькі носик і ротик здавалися надто крихітними для такої велетенської голови.

Невеличке тільце мало дві пари рук, більше схожих на мацаки. На голові красувався дивний капелюх, що нагадував бейсболку з чотирма різнокольоровими козирками, спрямованими в різні боки.

В одній руці він зазвичай тримав телефон, а в іншій — сканер, здатний миттєво зчитати інформацію про будь-який предмет.

— Якщо мені вже випала нагода побувати на Землі, гріх не скористатися нею, — усміхнувся Кварк і обережно виліз із корабля.

Він зробив крок — і раптом ледь не втратив рівновагу.

— Ой! Чому я не лечу? — здивувався він, торкаючись ногами землі.

— Ах, тут немає стану невагомості! Я йду… своїми ногами! Яке дивовижне відчуття!

Першою істотою, яку він побачив на Землі, була чорна корова з білими плямами. Вона глянула на нього й серйозно пробасила:

— Му-у-у…

Витріщивши великі темні очі, корова почала уважно його розглядати. 

Кварк налаштував перекладач на її частоту й прочитав на екрані: «А це що ще за дивак?».

Кварк почухав себе за вухом і замислився.

— Який цікавий екземпляр, — нарешті сказав він уголос.

Корова ж вирішила, що дивитися більше нема на що, і з хрускотом заходилася їсти щось напрочуд красиве та різнокольорове. Навколо все було всіяно квітами — жовтими, фіолетовими, блакитними й навіть червоними, ніби хтось спеціально розфарбував галявину для зустрічі дослідника.

Ще увагу професора привернуло те, що все навколо було таким саме зеленим, як і він сам. Кварк нахилився й обережно просканував квітку, що жовтіла біля його ніг.

«Кульбаба звичайна», — з’явилося на моніторі.

Він налаштував перекладач на її частоту — і раптом почув:

— Ох, сьогодні був дощ, як же добре! У мене вистачить сил перетворитися на білу пухнасту кульку з парашутиками… Якщо, звісно, я не стану здобиччю цієї рогатої тваринки. Ох і апетит же в неї!

Кварк мимоволі усміхнувся, ніби погоджуючись із кульбабою, та щось швидко записав у блокнот.

Він зачинив корабель і рушив уперед, озираючись на всі боки.

Невдовзі перед його очима з’явилося дивне озерце. Чому дивне, спитаєте ви його? А тому що в ньому плескалися якісь істоти, а на дні розросталася рослинність.

Налаштувавшись на частоту озера, він почув, як вигукнула велика риба:

— Спробуй наздогнати!

— Йо-хо-хо! Звичайно, наздожену, та ще й пережену! —  відповіла їй невелика рибка.

— О, це вам вдасться, якщо ми не заважатимемо… Але ми, певна річ, заважатимемо! —  бурчали водорості. 

— Я теж хочу гратися з вами! —  відгукнулася жабка.

Кварк уперше в житті бачив, щоб у воді взагалі хтось жив, та ще й таким найактивнішим життям. На його планеті вода була мертвою, а тут навіть водорості базікали.

Ще трохи помилувавшись, він пішов далі.

— Краса цієї планети з кожною миттю дедалі більше захоплює мене, — міркував професор.

Він підняв голову й побачив блакитне небо, де вільно пурхали одна біля одної якісь істоти.

«Птахи», — з’явилося на екрані телефона.

— Схоже, і на Землі хтось може пересуватися повітрям, але для цього їм потрібні крила, — зауважив Кварк.

Раптом він відчув настільки сильний поштовх, що його закрутило і він відлетів у кущі неподалік.

— Ой, вибач! Я збив тебе з ніг, — затараторив якийсь вухань, що з’явився незрозуміло звідки. — Тобі не дуже боляче?

«Заєць», — повідомив екран.

— Треба сказати, це дуже неприємне відчуття, яке називають «боляче», — професор потер бік, яким ударився. — Куди це ти так поспішаєш, довговухий?

— Ну, зрозуміло ж: від вовка тікаю. Він мене з’їсти хоче!

— Хм, цікаво… Корова їсть траву й квіти, а вовк — зайця. У кожного своя їжа, — замислився Кварк.

— О, мене ще й лисиця може з’їсти — вона ще та хижачка! А ти що, з Місяця впав? — усміхнувся косий.

— Ні, Місяць від нас далеко, але я вперше тут, на Землі. Я ваш гість!

— А що, на вашій планеті ніхто нікого не їсть? — здивувався заєць.

— Звісно, ні. Ми заряджаємося від сонця та п’ємо воду.