Частина 1. Новорічні пригоди Патріка та Василька

Настала зима, потяглися холодні сірі дні. Хлопці ходили в основному тільки: Патрик у школу, а Васильок у дитячий садок, ввечері вони зустрічались в уже темному дворі та трохи там грали.

Одного дня у суботу зранку, поглянувши у вікно, Патрік побачив білі пухнасті сніжинки, які повільно опускались на землю.

- Ура! Першій сніг! Васильок! Прокидайся скоріш, йде сніг! Тепер можна буде кататись на санчатах та гратись у сніжки!

- А ще ліпити сніговика, - задоволений Васильок почав згадувати зимові розваги.

- Так, а ще щось можна побудувати зі снігу, - доповнив Патрік.

- Чудово! – Вигукнув Васильок. – А ще незабаром Новий рік.

- Супер! – відповів Патрік. – Зима – це узагалі круто!

Хлопці побігли переганяючи один одного вмиватись та чистити зуби. Нарешті, зробивши всі свої ранкові справи, брати вдяглись якомога тепліше та вибігли за двері.

На вулиці хлопці грались у сніжки, потім зліпили величезного сніговика. Та коли вони вже збиралися додому, по дорозі до їх під’їзду, Васильок помітив, що під снігом щось поблискує. Підійшовши ближче та присівши, він побачив сріблясте перо. Обережно він почав відкопувати його, все більше і більше з’являлось з-під снігу блискучого пір’я. Аж нарешті Васильок дістав сріблясту маленьку пташку. Вона уся сяяла, очі були маленький бісер, хвіст з легкого пір’я, до її лапок була приклеєна маленька дерев’яна прищепка. Васильку пташка дуже сподобалась, хлопцю захотілося швидше показати її мамі. Тримаючи пташку у долоні, він побіг наздоганяти Патріка, який вже підходив до їхнього дома.

Вдома хлопці, скинувши верхній одяг та взуття, пройшли у гостину. Виявилося, що тато вже поставив ялинку. Вони з мамою діставали коробки з ялинковими іграшками, щоб прикрашати ялинку.

Василько підбіг до мами з пташкою у руці, але тут мама обернулася, в її руці виявилась така сама пташка.

- Дивно, - сказала мама, - вона лежить зверху, але я не пам’ятаю такої іграшки.

- В мене така ж сама! – Вигукнув Васильок та підбіг до мами, протягнувши їй ту пташку на долоні.

- Так дійсно, вони такі гарні й такі однакові, дивись, вони на прищепках, - показала мама, - причепимо їх на нашу ялинку.

І вони усі прийнялись наряджати ялинку, тато з мамою верхні гілки, а брати те, що знизу. Іноді вони сперечались, де яка іграшка краще виглядає, але швидко мирились. Й незабаром ялинка засяяла нарядна та прикрашена.

Ввечері усі розійшлися по кімнатам та, стомлені, швидко позасинали. Але тут серед ночі Васильок прокинувся від якогось шуму, хлопець відкрив очі та прислухався. Дійсно, нібито дзвіночки було чутно у коридорі. Тихенько піднявшись на ліжку, Василько зазирнув на другий поверх до Патріка. Але той солодко спав, обіймаючи свого робота.

Василько навшпиньках вийшов з кімнати та пішов на звук дзвоників. Тепер було зрозуміло, що він був у гостинній. «Дивно, - подумав Васильок,- усі ж сплять, що ж воно дзвоніть?» Він обережно зазирнув у гостину та побачив коло гілок ялинки срібне сяйво, саме від цього сяйва доносився дзвін. Зосередившись, Васильок побачив, що сяйво йде від пташок, яких вони сьогодні знайшли. Васильок прислухався та зрозумів, що дзвін – це насправді мова пташок, вони розмовляли між собою. Вони ж начебто як живі.

- Я загубила його, що тепер буде, я ніякий почтоніс, сніговики мені більше нізащо не довірять свою пошту, мене вигонять зі служби. Та відправлять кудись на південь, де багато піску, сонця та зовсім не буває снігу, - сумно розповідала одна пташка, з її очей падали маленькі сріблясті сльозинки, вона позіхнула та покачала головою. Друга пташка намагалась її заспокоїти:

- Я допоможу тобі, у нас ще є час.

Васильок не витримав та підійшов до пташок:

- Я все чув, я хочу вам допомогти, може ви розповісте мені, що в вас трапилося?

Пташки здивовано подивилися на хлопця, потім одна на одну та, позіхнувши, перша пташка почала розповідати:

- Ми – спеціальні поштоноси, нас відправляють на службу туди, де зима, де холодно, де люди ліплять сніговиків. А потім залишають цих сніговиків одних у дворі. Сніговики потім стоять на самоті, одні-однісінькі, їм дуже нудно. Ось вони і вирішили листуватися одне з одним ночами, вони діляться новинами за день з їх двору. А ми потім переносимо ці листи від сніговика до сніговика. А я загубила останній лист та не знаю, що тепер робити, - сумно закінчила пташка.

- Ці листи зроблені з щільно складеного снігу, вони невеликі, сніговики на них пишуть паличками та дуже чекають цих листів. Нам треба знайти втрачений лист якомога скоріше, - доповнила друга пташка.

- Я розбуджу Патріка, він нам допоможе, - Васильок навшпиньках повернувся до дитячої.

Патрік швидко все зрозумів. Посидівши хвильку на ліжку та потерши очі, він сказав:

- Я знаю, що треба робити, - Патрік пошукав щось у себе в столі та сховав це потім в кишеню.

Тихенько вдягнувшись, хлопці вийшли з квартири, потім сходами спустились на вулицю. Патрік світив їм путь ліхтариком. На вулиці брати підняли голови до неба, виглядаючи маленьких сріблястих пташок. Нарешті вони побачили їх ніжне сяйво. Пташки підлетіли до Василька й тихенько повели їх за собою: