Частина1. Дитячі пригоди

• Ми заблукали, може ви зможете допомогти нам знайти зворотній шлях? – Як можна чемніше відповів Патрік.

• Тут двері розчинилися, на порозі стояв чоловік, зі зростом трохи вище Патріка з довгим волоссям, яке стирчало у різні боки, з кудлатою бородою, все це було якогось сіро-зеленого кольору. Його кошлаті брова було сердито насуплені.

• Це як вас сюди взагалі занесло? Я сховався від усіх подалі, але мене і тут знайшли! За те, що потривожили мій спокій, я вас не виведу, а залишу у себе у рабстві, назавжди. Будете в мене павуків годувати та мишей причісувати, а ще мухомори мені на обід будете варити.
• Тільки спробуйте! – Вигукнув Васильок, - Патрік, до речі, володіє техквондо. – І Васильок кивнув у бік Патріка у підтвердження своїх слів.
• Ну взагалі-то я тільки почав вчитися, - прошепотів Патрік одними губами. – А ви взагалі, хто такий? – Запитав Патрік яка мога суворіше.
• Я – дикий Островун, я оберігаю цей острів від нахабних людей, які смітять та не гасять після себе вогнища, але ніхто не повинен про мене знати, окрім диких тварин, які живуть на цьому острові.
• Але ж ми не хотіли зробити нічого поганого, ми завжди після себе прибираємо та гасимо багаття, - відповів Патрік.
• І на нас чекає тато, - добавив Васильок, - він нас буде шукати.

• Островун почухав потилицю, позіхнув та сказав:

• Ну добре, я відпущу вас, якщо ви відгадаєте три загадки. Отож слухайте уважно:

• «Цей рудий вогник, на гілку скок, приг з гілки.

  Вуха гострі, наче стрілки,

  Здогадались, хто це…»

• Білка!! – Радісно вигукнув Васильок.
• Ну добре, слухайте другу загадку:

• «Без голови, але шляпа є, без чобіток, але стоїть на одній нозі.»

• Ну, що це? – Задоволено заворушив бровами Островун.
• Та це ж гриб, - відповів Патрік.
• Це ж треба, які розумні хлопці трапились, - пробуркотів Островун, - а останню відгадаєте?

• «Кинь його в річку, він не потоне,

  Кинь його в стінку, він не застогне.

  Стану на землю кидати,

  Буде він в небо летіти.»

  Остання загадка виявилась більш складною, хлопці зашепотіли між собою, а Островун почав задоволено потирати долоні.

• Залишайтесь, залишайтесь у мене, тут знаєте, як цікаво. Що вечора прилітають комари, ми з ними танцюємо, водимо хороводи, потім з жабами пісні співаємо. Павуки такі мережева плетуть – сиджу милуюсь, зранку  по росі босоніж ходжу, а найголовніше – таке чисте повітря навколо, - Островун аж посміхнувся від спогадів.

• Але тут Васильок згадав вірш про Танечку та м’ячик, який у річці не тоне, він все зрозумів та голосно вигукнув:

• М’яч, це м’яч!

• Островун незадоволено скривився.

• Це ж  треба, а я вже встиг звикнути до вас, ну добре йдіть собі! Швидко! – І він зайшов у будинок, гучно закрив за собою двері.
• А показати нам шлях? Куди нам йти? – голосно запитав Патрік.

• Із вікна висунулась лахмата голова, та Островун сердитим голосом вигукнув:

• Я обіцяв вас відпустити, а шлях показувати не збираюся! – після чого він затулив фіранку, й у домі та на навколо все затихло.

• Патрік з Васильком перезирнулись та закрокували подалі від будинка. Але тут Васильок помітив на дереві бігаючу білку. Васильок покликав, й білка спустилася на нижню гілку.

• Допоможи, будь ласка. Нам треба вийти до берега, ти можеш вказати нам шлях?
• Так, я стрибала по деревам та бачила велику людину. Він хвилюється та зве когось.
• Так, так, це, напевно, наш тато! – Вигукнули хлопці.
• Йдіть за мною, я покажу вам шлях, - і білка, помахуючи пухнастим хвостом, побігла на верхівку дерева. А потім швидко застрибала з гілки на гілку.

• Брати побігли за нею, піднявши голови, але дуже швидко почали спіткатися, у них заблимало у очах від хвоста білки, який майорів між гілками. Та несподівано вони її втратили з поля зору.

• Що ж робити? – Запитав Васильок.

• Але Патрік ніби не почув, він зосереджено обирав каміння під ногами. Нарешті Патрік знайшов те, що йому підходило, та сказав:

• Це – наш шляховод, він вкаже нам зворотню дорогу.

• На камінні заблимала стрілка, яка вказувала путь, брати пішли за нею, нікуди не звертаючи. Та дуже швидко вийшли на берег, де їх чекав тато.

• Патрік, Васильок, де ви були? Я вже почав хвилюватись, а гілки, звісно, не назбирали. Але я поки вас чекав, трохи назбирав, то ж нам вистачить на багаття. І ми зможемо спокійно половити рибу.