Частина1. Дитячі пригоди

• Щось ми останнім часом їмо замало солодкого – задумливо протягнув Патрік, - я хочу зробити робота-солодкороба.
• Круто! А що він вміє робити? – захоплено запитав Васильок.
• Він буде їсти обгортки від солодощів, а замість них нам давати самі солодощі.
• Та це ж чудово! – Вигукнув Васильок. – Тобто чим більше ми будемо їсти солодощів, тим більше в нас їх буде?!
• Мені не вистачає однієї дуже важливої деталі – перероблювача обгорток, - з зусиллям сказав Патрік нову назву.
• Я тобі допоможу, - з готовністю сказав Васильок. – Як він виглядає? Може спочатку його намалюємо?
• Гарна ідея, Васильок? Давай малювати?

• Вони дістали фломастери та олівці, які як виявилось давно не гострити, тому вони не дуже добре писали. Але все ж таки в братам вдалося зобразити цей перероблювач.

  Патрік та Васильок взялись до роботи, то ж невдовзі робот був готовий. Залишилося тільки його перевірити, але для цього були потрібні обгортки від солодощів. А в них напередодні мама робила прибирання та все викинула.

•  Ну і нічого, підемо до сусідки Фєні, в неї повинні  бути фантики від цукерок, - запропонував Васильок.

• Річ у тому, що Фєня збирала яскраві обгортки від солодощів, вклеювала їх у альбом, а потім дивилась та згадувала смак того, що з’їла.

  Швидко вдягнувшись, брати побігли до сусідки Фєні. Її двері були прямо навпроти  дверей хлопців. Брати забарабанили у двері, її відкрив тато Фєні із зубною щіткою у руці та, зі здивуванням на обличчі, уставився на хлопців.

• Чого стільки шуму? Вихідний же! – незадоволено пробуркотів він.
• Вибачте, нам терміново потрібна Фєня, - сказав Патрік.
• Здрастє! Дуже терміново, - доповнив Васильок.

• Коло ноги тата Фєні з’явилося рум’яне обличчя самої Фєні, її світлі кучері стирчали у різні боки.

• О, привіт! Що сталося? – запитала Фєня.
• Фєня, ти нам дуже потрібна! До тебе термінова справа! –вигукнув Патрік.
• Добре, проходьте до мене у кімнату та усе розповідайте, - і Фєня пішла уперед, а брати за нею.
• Фєня, потрібен твій альбом з обгортками від солодощів, - сказав Патрік.
• Я можу вам дати декілька обгорток від тих солодощів, які мені не дуже сподобались, - відповіла Фєня та дала їм обгортки від бананових вафель, малинової жвачки та яблучної пастили.
• Ну що ж, цього поки що вистачить, дякую тобі, Фєня, - Патрік узяв обгортки та вони з Васильком побіли додому.

• Вдома хлопці, переганяючи одне одного, побігли до робота. Патрік натиснув на кнопку на груді робота, очі робота засвітилися, він відкрив рота. Патрік обережно склав обгортки та засунув їх до рота робота. У роботі щось зажужало, зашурхотіло, засвітився вогник на спині робота. Патрік натиснув зелену кнопку на спині робота, після цього відкрився контейнер поруч із цією кнопкою. А звідти до хлопців викотились: банан, малина та яблуко.

• Ой, щось тут не то, - сказав Васильок, хапаючи улюблену малину.
• Так, треба буде допрацювати, - відповів Патрік та захрустів яблуком.
•  
• Глава 3. Дикий Островун
• Патрік, прокидайся! – наверх по сходах двоповерхового ліжка підіймався Васильок.

• Наверху заворушився Патрік, щось незадоволено бурча.

• Прокидайся, Патрік! Сьогодні ми з татом поїдемо на катері на безлюдний острів! Підіймайся скоріш! – Васильок вже сидів на ліжку у ногах Патріка та смикав на себе ковдру.
• Я встаю, встаю, - Патрік почав по черзі відкривати очі та потягуватись.

• У кімнату зайшов тато хлопців та, суворо подивившись на них, сказав:

• П’ять хвилин на збирання, сніданок та чищення зубів.

• Хлопці швидко спустились по сходах униз та побігли, переганяючи один одного, до ванни.

  Через кілька годин брати вже сиділи за кермом невеликого татусева катера, сперечаючись, хто ж сьогодні буде капітаном. Мимо пропливали зелені острови, поруч з якими було помітно квіти кувшинок, в очереті рухались качки з каченятами, пролітали чаплі, які полювали на жаб. Хлопці постійно відволікались та дивились по боках, щось один одному показуючи. Нарешті вони причалили до Зеленого острова, брати вистрибнули та побігли по воді до берега.

• Так першим чином розведемо багаття, давайте, хлопці, збирати гілки, - сказав тато.
• Так!! – вигукнули хлопці та побігли до дерев, переганяючи один одного.

• Навколо пляжа, де вони улаштувалися, росли щільно дерева та кущі. Було дуже тихо та так незвично після гучного та задимленого міста. Хлопці пішли у лісок, про щось весело розмовляючи та збираючи гілки. Коли у них вже були повні руки гілок, хлопці озирнулися та зрозуміли, що не знають у який бік їм йти. З усіх боків над ними нависали однакові гілки, а трава приховала усі сліди.

• Що ж робити? – злякано запитав Васильок та його великі сірі очі стали ще більшими.
• Не панікуймо, зараз щось придумаємо, - сказав Патрік, щоб заспокоїти брата, але він теж відчув занепокоєння.