Частина1. Дитячі пригоди

Передмова

Це трохи казкові історії про пригоди двох братів. Про двох хлопців, які дуже несхожі, які пізнають світ, хуліганять, сміються, грають, сваряться, миряться, але завжди одне за одного горою. Вони дуже різні: Патрик - високий, худорлявий, кареокий шатен, захоплений науками, дослідами, при цьому дуже емоційний та артистичний. А Васильок – сіроокий блондин, міцний хлопець, зі спокійною вдачею, без тями полюбляючий техніку, машини та роботів. У цій книзі зібрані лише декілька пригод, насправді їх було набагато більше.

Частина 1.

Глава 1. Переміщувач

Жили-були два брати: Патрік та Васильок. Патріку вже виповнилося вісім років, а Васильку ще було тільки п’ять. Звісно, у них були мама і тато, але вони у весь час працювали, були зайняті своїми дорослими справами. Та й найголовніше вони не могли потрапити у чарівний світ під назвою «Дитинство»! У цьому світі в кожної дитини було якесь своє чарівне вміння.

Патрік, наприклад, умів оживляти будь-який предмет, спілкуватись з ним та грати, а також перетворити його на все, що завгодно.

А Васильок умів розуміти мову тварин. Як тільки він простягував руку до собаки або кішки, ті одразу підбігали до нього, виляючи хвостиком, та спішили поділитися своїми останніми новинами.

Одного разу у чудовий сонячний день хлопці пішли гуляти. Патрік, підстрибуючи, біг до дитячого майданчика. На ходу він перетворював лавки на кораблі, каміння у фантастичних жуків, дерева у добрих велетнів, які розповідали веселі історії та піднімали хлопців руками-гілками. Наче на гойдалці брати піднімались високо-високо, а потім опускались до низу. Патрік та Васильок весело сміялись та розмахували руками неначе крилами.

Награвшись з деревами-велетнями, брати побігли у затишне місце, заховане деревами та кущами від цікавих очей. Там у хлопців вже декілька днів поспіль тривало будівництво. Вони мріяли побудувати чарівний переміщувач у просторі, двері якого б у будь-який час та в будь-яку погоду вели на тепле морське узбережжя. Це було дуже важко, навіть для таких талановитих хлопців. Будівництво тривало вже більше тижня, Патрік приносив доски та цеглини, а Васильок збирав гілки дерев. Вони це все складали та з’єднували за допомогою лески та дроту, потім фарбували та вигадували гарну назву новому приладу.

І ось у один чудовий день, брати полегшено зітхнули, погладили яскраво помаранчеві двері,  відкрили їх та зайшли у переміщувач.

Узявшись за руки, хлопці уявили собі море, як легкий вітерець ворушить їм волосся.

• Повино спрацювати, - сказав Патрік та впевнено розчинив двері на вулицю.
• Ура! Переміщення спрацювало! – вигукнув Васильок та застрибав від радощів на одній нозі.

Але Патрік незадоволено нахмурився та, відсторонивши Василька, вийшов назовні. Так вони змогли переміститись, але не пісочне узбережжя моря. Навколо них стіною стояли дерева, які були такими височенними, що їх верхівки затуляли собою небо. Було якось похмуро та незатишно. Патрік та Васильок подивились одне на одного, але рішуче шагнули у перед.

• Тільки треба замаскувати наш переміщувач, а то хто його знає, хто тут живе, - сказав Патрик, й вони з Васильком почали збирати листя та гілки, а потім зкидувати їх на переміщувач. Коли переміщувач повністю зник з очей, брати вирішили дізнатися, куди вони потрапили. Побачивши недалеко від них стежку, хлопці попрямували до неї. Обрав напрямок у більшу світлу частину лісу, брати пішли по стежці, незабаром дерева почали розступатися, а небо світлішати. Почали з’являтися яскраві квіти по боках стежки та між квітами закружляли метелики.

Патрік та Васильок вийшли до озера. Воно було дуже гарно з прозорою водою, у ній були видно різнокольорових, блискучих рибок, які плавали туди-сюди. Звісно ж хлопцям закортіло викупатися, швидко роздягнувшись до трусиків, вони пострибали у воду, почали гратися та плескатися там. Потім Васильок почав розмовляти з рибками, а ті задоволенням пограли з хлопцями у доганялки. Удосталь наплескавшись, брати вибрались на берег та повалились на траву.

Вже почавши засинати, скрізь сон, Васильок почув, як хтось плаче. Він піднявся, подивився по боках, але нікого не побачив. Плач доносився з-за смородинового куща. Васильок обійшов та побачив струнку лань з великими очима, повними сліз.

• Що сталося? Чому ти плачеш? – запитав Васильок.
• Мій маленький синочок, мій оленятко Тоні ще зранку пішов гуляти до озера, але до сих пір так і не повернувся, - схлипуючи, відповіла Лань.

Васильок засумував та погладив Лань по голові:

• Може ми з братом можемо допомогти. Патрік дуже добре плаває, а я розпитаю мешканців озера, може хто-небудь бачив Тоні.
• Я була би вам дуже вдячна, я дуже турбуюсь через Тоні, - відповіла Лань, трохи заспокоївшись.

Васильок побіг до Патріка, який встиг вже міцно заснути на м’якій траві. Розбудивши Патріка, Васильок почав йому швидко розповідати про зниклого Тоні. Патрік погодився, що треба допомогти і вони удвох поспішили до озера.

Патрік пірнув у воду та поплив уздовж берега, оглядаючи усе навколо. А Васильок тим часом на березі, схилившись до води як можна нижче, почав підзивати до себе риб. До нього підпливла стайка невеликих омулей.

• Чи не бачили ви оленя Тоні тут з ранку? – запитав Васильок.
• Ні, не бачили, ми весь ранок ловили зоопланктона, - та швидко виляючи хвостиками рибки упливли.