Пригоди отця Нікодима. Справа четверта. Дзеркало.

Справа четверта. Дзеркало.


- Отче, у мене для вас, як каже наш корчмар Йосип, зустрічна пропозиція.
Гожо поклав руки на ремінь і хитро посміхався.
- А ну, а ну,- отець Нікодим теж посміхався і пильно дивився на свого вихованця.
- Давно я не був на ярмарку. Скучив за торгівлею, тож давай трохи поторгуємось.
- Чому поторгуємось? Я хотів запропонувати вам чесну угоду. Ви займаєтесь погребом, а я готую нам смачну вечерю.
- А може ми разом наведемо лад у погребі?
- Можна і разом, але тоді ми лишимось без вечері. Хто ж нам її приготує?
- І що ж ти, хитрий хлопче, збираєшся готувати?
- Чому хитрий? Я не хитрий. Я намагаюсь бути розумним. Ви самі мене вчили завжди дивитись на кілька кроків уперед.
- А збираюсь я приготувати розкішний циганський гуляш.
- Гуляш? Циганський гуляш - то добра вечеря. Але може спочатку попрацюємо у погребі, а потім попрацюємо разом коло баняків?
Гожо зітхнув і вже змирився зі своєю участю, та раптом отець Нікодим лукаво посміхнувся і сказав:
- Добре, добре Григорій, не зітхай так приречено. Якщо маєш наснагу, то йди і приготуй смачний гуляш, а поки ти будеш куховарити, я вже якось сам приведу до ладу наш погріб.
Отець Нікодим давно вже збирався навести лад у погребі. Залишки картоплі попроростали, наче лози на березі Жванчика, а від тогорічного буряка, цибулі, моркви, а особливо капусти йшов такий дух, що можна було і тарганів труїти.
Отець Нікодим приготував пару старих відер, лопату і пішов витягати на світ Божий усю ту зіпсовану провізію.
Отець Нікодим набирав гнилі овочі у відра, потім виносив догори і висипав все те на верету. Так, поступово він очистив увесь погріб. Повимітав мілкі залишки віником, а вже після обновив дошки на полицях і у загорожі для картоплі. Було так чисто і гарно, що аж око раділо. Лишилося почистити від павутиння віддушину і полагодити поличку для ліхтаря коло дверей. Тим часом, працюючи у погребі, отець Нікодим вже відчував носом, що у Гожо вечеря виходить на славу - пахло дуже смачно на всю околицю.
Коли отець Нікодим зривав дошки зі старої полички, раптом молоток вдарився о щось залізне в стіні. Отець Нікодим завмер, прислухався, а потім почав обережно простукувати стіну. Посипався щебінь, бруд і раптом священик побачив, що у кам'яній стіні є поглиблення у якому лежала невелика бляшана коробка.
- А це ще що таке? - подумав отець Нікодим.
Він обережно клином молотка піддів коробку і витягнув її.
- Цікаво,- вголос сказав він і обтер коробку від пилу долонею. Він вийшов з погреба на світло і став розглядати знахідку з усіх боків. То була старезна бляшана коробка. Фарба на ній геть зігнила, та метал, хоч деінде і поіржавів, та все ж загалом коробка здається була цілою.
Отець Нікодим обережно піддів верхню кришку, та вона не піддавалась.
- Без ножа чи ножиць не обійтись.
Священик пішов зі знахідкою у хату, до свого робочого столу - там був невеличкий ножик для відкриття листів - саме те, що треба. Отець Нікодим обережно просунув лезо у шпарину і нарешті коробка піддалась.
Всередині виявилась невеличка записна книжка у шкіряній обкладинці, замотана у хусточку з льону і невеликий свинцевий олівець.
Священик узяв записничок у руки, обережно розмотав задубілий шкіряний шнурочок і відкрив книжку. На першій сторінці старовинним гарним почерком було написано:
                               Щоденник ієромонаха Геронтія Паламарчука

А нижче, меншими буквами приписано:
                              Для повсякденних записів і духовних міркувань.

У отця Нікодима навіть долоні спітніли від збудження і цікавості.
- Хто ж такий той отець Геронтій? Це священик, який колись служив у Красноставцях? Якщо так, то коли це було?
Усі ці і ще багато інших питань виникло одночасно у голові отця Нікодима, та все ж він закрив книжечку, завернув її у хустинку і поклав на стіл. Він вирішив, що спочатку закінчить роботу у погребі, повечеряє разом з Гожо, а потім, вже після вечері, коли буде вільний час, спокійно вивчить вміст знахідки.
Та повечеряти не вийшло - коли отець Нікодим уже приводив себе до ладу і змивав павутиння і бруд, коло воріт зупинилась легка бричка.
- Бог у поміч!
Отець Нікодим одразу впізнав Даміана - служку і помічника місцевої поміщиці Клавдії Іванівни. Даміан зіскочив з брички, потягнувся, наче кіт.
Отець Нікодим лишив рушник на лаві і підійшов ближче.
- Дякую!
- Клавдія Іванівна просили вас, отче, терміново приїхати до неї.
- А що сталось? - священик нахмурився.
- Дуже хворіють і хочуть соборуватись.
- Невже все так серйозно?
- Не відаю, отче. Знаю лише, що хворіють вони довго вже. І наполегливо вас просять приїхати.
- Добре повечеряли,- приречено подумав про себе отець Нікодим.
Гожо чув розмову і, було, засмутився, та отець Нікодим, одягаючи чистий підрясник і чоботи посміхаючись сказав:
- Не засмучуйся,твій циганський гуляш настоїться і тільки смачніше стане. А чоловікам іноді і корисно поститися.
- Отче, а можна і мені з вами?
Священик на мить зупинився, а потім відповів:
- Як хочеш, то поїхали.
Гожо дуже хотів побачити молоду панночку Варвару. Якось він бачив її у храм і- невисока, струнка як лань, чорноока, з поглядом, наче блискавкою. Вона стояла коло своєї матері - старої кульгавої поміщиці, опустивши очі і лиш деколи підіймала погляд і дивилась - неначе стріляла з пістоля.
Їхати до маєтку було не дуже далеко - поміщицький будинок знаходився на доволі високій гірці, на іншому березі Жванчика, одразу за Панськими садами. Отець Нікодим взяв саквояж з необхідними для соборування речами, скляночку зі Святими дарами для причастя, а також в останній момент поклав до кишені сьогоднішню знахідку - записну книжку, може в дорозі буде хвилина, щоб прочитати хоча б декілька сторінок.
Гожо одягнув новенький чорний підрясник, начистив до блиску чоботи і виглядав дуже загадково і романтично. Отець Нікодим лише покосився на свого вихованця, та нічого не сказав.
Вони всілись на м'які шкіряні дивани поміщицької брички, Даміан присвиснув і молодий довгоногий коник весело рушив вперед.
- Що це у вас? - спитав Гожо священика, коли той дістав з кишені найдену записну книжечку.
- Це інтересна історія,- відповів отець Нікодим, - знайшов сьогодні у погребі.
- Нічого собі!?
- Так! Поки ти куховарив - я ось скарб у власному погребі знайшов.
- Ну, отче, вас ні на хвилину не можна залишати одного - одразу знаходите якісь пригоди.
- Я таке вже не раз чув, - засміявся священик,- так колись давно говорила моя матінка, царство їй Небесне.
Бричка котила по селу, потім дорога повела до річки, де знаходився старий дерев'яний місток. На березі річки сиділи хлопчаки в солом'яних брилях і ловили рибу. Далі дорога пішла під горб, у бік Панських садів.
Отець Нікодим відкрив знайдений щоденник і почав читати.

День 1
Можете мене привітати - сьогодні я нарешті на новому місці пастирської служби.
Напишу декілька слів про перші враження.
Місце, де я надіюсь провести найближчі роки називається Красноставці - це доволі велике село недалеко від старовинного губернського міста Кам'янець, що на Поділлі. Село розташовується у доволі мальовничій долині, по обом берегам невеличкої річки Жванчик.
Коли я приїхав до станції у Кам'янці, то мене вже чекали. Красноставський селянин Архип допоміг мені завантажити мої нехитрі пожитки на віз і ми відправились у дорогу. Дорога зайняла десь коло трьох годин і я встиг роздивитись пречудові пейзажі кам'янецьких околиць. В дорозі мій новий знайомий Архип розказував про життя у селі, про попереднього нещасного священика отця Авеля, який згорів у своєму будинку коли була велика і страшна пожежа. Царства йому Небесного!
Ось так, за неквапливими розмовами і спостеріганням мальовничих сільських пейзажів ми нарешті доїхали до кінцевого пункту призначення. Архип зупинив воза коло старенької хати, яка городами виходила у сторону долини річки до скелі. Мене зустрів староста села пан Василь - невисокий і круглий, наче груша. Староста показав мені будинок, у якому я буду мешкати. У зв'язку з тим, як я вже писав вище, що будинок священика вщент згорів під час пожежі, мене поселили у пустій хаті, де колись давно жила сільська вчителька, а зараз він стояв порожній.
І ось тепер, коли я розклав свій невеликий скарб - книги, одежину, богослужбове вбрання та мій вірний старенький самовар - я сиджу коло вікна за невеличким столом і пишу перші свої враження. До речі на столі парує міцнющий чай, зварений саме у цьому самоварі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше