Глава 1. У дорозі.

Глава 1. У дорозі.

Мікроавтобус з однієї із груп туристів, що придбала тур «The Mysterious Ten», їхав по пильній дорозі назустріч новій локації. Спека стояла неможлива. Туристи витирали піт з чола, обмахувалися буклетами, хтось притуляв пляшку до щоки, намагаючись охолодитися. Але все те не дуже допомагало і люди вже хотіли скоріш вийти на свіже повітря.

 Остап Перебендя, чоловік тридцяти семи років, обрав цей тур, бо там була одна локація, куди він точно хотів потрапити. Він був одягнений у сріблясту сорочку, на перший погляд, з легкої тканини, з довгими рукавами, що застібалися на зап’ястках. І такі ж сріблясті штани. Йому байдуже була спека. Він очікував пригод. І чекав локацію Громовище, де за однією з легенд бачили прибульців і сподівався зустріти їх там. Тому він не помічав навіть, що інші, хто бачили його костюм, намагалися стримувати посмішку і здивування.

─ Яка ж тут спека! ─ роздавалися голоси туристів у салоні.

─ Шановні, ─ обізвався один чоловік у блакитній сорочці з короткими рукавами і синіх шортах з принтом із пальм, ─ А ви, хіба, не купалися на одній з минулих локацій?

─ Ви маєте на увазі озеро Хропотова на Хмельниччині? ─ обізвався хтось.

─ Так. Я там скупнувся, наприклад.

─ То ви смілива людина! ─ відгукнувся Остап і почухав голову. ─ Ви не боялися, що вас проковтнуть?

─ Хто? ─ зацікавився турист.

─ А ви, хіба, не знаєте? ─ обурився Остап і підняв брови.

─ Чого не знаю?

─ Ви, мабуть, не читали буклет з описом туру. То я вам поясню. Але спершу хочу представитися. Мене звуть Остап. А вас?

─ Мене звуть Семен, ─ відповів чоловік, у якого в очах застигло німе питання про те, хто ж його міг проковтнути і чого він не знає.

─ Приємно познайомитися. Так ось. За легендами на тому озері мешкають болотянки. Воно ніколи не замерзає і там плаває риба розміром з людину. А під водою, подейкують, є портал у паралельний світ.

У салоні на мить повстала тиша.

─ Остапе, ви ж це не серйозно? Це ж просто балачки. Хіба ви в це вірите? ─ засміявся Семен.

─ А я б так не сміявся, ─ відповів чоловік сорока років із зайвою вагою, у червоній футболці, який їв картоплю із банки.

Семен повернувся до нього.

─ Ви хочете сказати, що то правда?

─ Я також чув, що там живуть болотянки. Вони викрадають інколи людей, їх речі і навіть машини, ─ продовжив чоловік у червоній футболці і заніс чергову ложку до рота.

─ Але ж нас не викрали, ─ констатував Семен.

─ Але в мене викрали деякі мої речі! ─ вигукнув огрядний чоловік.

─ Ви серйозно? А може то просто хтось поцупив із туристів? ─ запитав Семен з посмішкою.

─ Може це ви і поцупили мій бутерброд і капці? ─ поглянув на нього турист, жуючи свою картоплю.

Семен глянув на нього і подумав, що краще не наражати себе на небезпеку. Бо хто його знає, що в того ненажери в голові.

─ Може ви і праві, ─ відповів Семен. ─ Думаю, туристам не потрібен ваш бутерброд і капці. У кожного своє мається.

─ Отож бо й воно, ─ відповів турист задоволено прицмокуючи свій обід.

─ То вам пощастило, що вас ні риба не з’їла, ні в портал не потрапили, ─ констатував Остап.

Семен повільно перевів погляд на дружину, яка сиділа поряд. Вона закотила очі і відвернулася до вікна.

─ Орисю, сподіваюся ти мене взяла у цей тур не для того, щоб позбавитися?

─ Та що ти таке кажеш? Навіщо це мені? ─ глянула вона на нього різко. ─ Я взяла тур, бо ми давно нікуди не їздили. А тут побачила тур десяти таємничих місць України. Я тобі розповідала. А ти, як завжди, мабуть, не чув мене. Я сама, коли побачила, що ти в воду поплентався, аж знепритомніла. Добре, що дівчина біля мене побачила, що мені зле і допомогла мені, покликала на допомогу. Прийшов лікар кемпінгу і дав нашатир і ліки від серця. Коли я згодом прийшла до тями, то побачила, що ти вже ідеш до мене. І спочатку подумала, що може мені то здалося, що ти у воду пішов. Мабуть, просто перегрілася на сонці. А тепер виявляється, що ти мене просто не слухав і не знав. Ой, лишенько!, ─ і вона схопилася за серце.

─ Вибач, Орисю. Я, мабуть, дійсно відволікся, коли ти розповідала. То куди ж я ускочив?

─ Містеріус тен – це тур по десяти таємничих місцях України, як вам вже сказали, ─ промовив Остап. ─ Про одну з локацій, де ми вже були, вам тільки що розповіли. А я особисто чекаю наступну – Громовище.

─ А там що? ─ витер Семен виступаючий на чолі піт.

─ О! Це аномальна зона! ─ почав з задоволенням розповідати Остап, розтягуючи кожне слово і надаючи йому таємничого, трохи моторошного тону.

Семен аж вжався в крісло.

─ Це лісова галявина в Житомирській області біля села Купище! продовжував Перебендя. ─ Цю місцевість ще називають «Гніздо блискавок». Під час грози ця галявина притягує до себе блискавки, як магнітом. За легендою на Громовищі колись жив багатий пан, який був дуже жорстокий. Одного дня блискавка влучила у цього пана і спалила його будинок. І з того часу блискавки постійно почали бити у цю місцевість. В тому місці погано ростуть рослини, не ростуть гриби. І подейкують навіть, що там людині може стати погано!