Бульбашка мрії

Грюкля стояв біля полиць, тримаючи мішечок зі вкраденими снами, а його тіньові руки ледь ворушилися, мов холодний дим.

Кошмарик причаївся позаду, зиркаючи на Мілу своїми очиськами. Букля підлетіла до дівчинки й тихенько опустилася їй на долоню - тепла, як нічний ліхтарик.

- Міло… - сказала вона м’яко. - Нас врятує не сила. І навіть не сміливість.

Нас врятує мрія.

- Мрія? - Міла злякано кліпнула. - Але… якя?

Фліп-Флоп підморгнув їй із полиці, витрушуючи з волосся пилюку:

- Будь-яку! Тільки не ту, де я втрачаю ковпак. Це жах!

Лапка пискнула так, ніби підтримувала - її хвостик тремтів, але очі світилися вірою в Мілу.

Букля торкнулася Міліного пальця:

- Заплющ очі й знайди всередині себе щось особливе. Те, що робить тебе щасливою. Те, що світиться лише для тебе.

Міла хотіла сказати, що нічого не виходить… але раптом у темряві під повіками спалахнув образ: сонячний ранок. Тепле какао. Лапка, що смішно стрибає по ліжку. І Фліп-Флоп, який намагається начепити подушку як шапку. Від спогаду Міла тихенько розсміялася.

Букля теж засяяла тепліше.

- Це і є мрія. Збережи її. Тепер - вдихни так, ніби хочеш обійняти світ. І видихни в мою бульбашку те світло всередині.

Міла вдихнула.

А тоді повільно видихнула - і з її долонь, разом із сяйвом Буклі, народилася велика м’яка бульбашка. Рожева, золотиста, тепла, як літній вечір. Вона росла. Росла, доки не засяяла всією кімнатою. Грюкля відсахнувся, примружився й пробурмотів:

- Ой-ой-ой… оце вже занадто світло. Хто дозволив дитині ТАК мріяти?!

Кошмарик пискнув і прикрився своїм крилом.

А Міла, ніби раптом виросла і сказала:

- Це моя мрія. І я не дозволю тобі її красти.

Бульбашка засяяла так, що навколо стало світліше, ніж удень. Темрява Грюклі затремтіла але мрія Міли була сильнішою. І тут повітря знову здригнулося.

Бульбашка, наповнена Мілиною мрією, піднялася над долонею й зависла в повітрі, Вона світилася не просто теплом - у ній жевріло щось справжнє, рідне: сміх, радість, любов.

Фліп-Флоп зачаровано прошепотів:

- Ого…

Грюкля стиснув плечі й затремтів.

- Ні-ні-ні! Це несправедливо! - пискнув він, задкуючи. - Діти не повинні так… так сильно мріяти! Це псує всю темряву!

Кошмарик сховався за його ноги, виглядаючи з-під тіні. Проте Букля підлетіла до бульбашки й торкнулася її своїми прозорими крильцями.

- Міло, - прошепотіла вона. - Твоя мрія - це світло. А світло завжди знаходить шлях.

Бульбашка раптом тихенько “дзенькнула”.

Раз - і стала більшою.

Два - і її сяйво почало відбиватися на всіх поличках навколо, будячи маленькі сни у мішечку Грюклі. Сни спалахували, наче кольорові зірочки.

Грюкля застогнав:

- Ой лишенько… Я ж осліпну від цього сяйва! Хто дозволив цьому світлу втручатися в мої чудові темрявні плани?!

Бульбашка зробила ще один легкий поштовх - і хмарка темряви, яка огортала Грюклю, почала підсихати, мов калюжа на сонці. Лапка радісно гавкнула й кинулась уперед, ніби допомагаючи.

Фліп-Флоп стрибнув на полицю й вигукнув:

- Тримайся, Міло! Ти майже перемогла!

Грюкля відчував, як його тінь тане, а сила розвіюється.Він спробував ухопитися за полиці, але ті світилися вже так яскраво, що він відсмикнув руки.

- Ні! Не віддавайте сни! Вони такі… зручні в темряві! - занив він і спробував сховатися у свій капелюх.

Та бульбашка Міли опустилася до самого Грюклі - і легенько, зовсім ніжно торкнулася його тіньового плеча. Темрява з шипінням розлетілася в повітрі, а Грюкля засичав і закрутився, наче димок.

- Я ще повернуся! - пролунав його голос, коли він зникав у повітряному вирі.

- Але… може… трішечки пізніше…

Кошмарик кинувся навтьоки, лишивши за собою хвіст чорних іскор. Бульбашка Міли сяяла переможно. А полиці почали наповнюватися світлими снами - теплими, ніжними, радісними.

Букля зітхнула з полегшенням:

- Ти зробила це, Міло. Твоя мрія врятувала всіх.

Лапка весело залаяла, стрибаючи навколо дівчинки. Фліп-Флоп же вирішив  зобразити героїчну позу. А Міла торкнулася бульбашки й прошепотіла:

- Виявляється… світло всередині нас - найсильніше.