Нічний гість

Кімната була тиха, напівтемна, а лише місяць малював на стіні сріблясті візерунки Міла прокинулася посеред ночі, ніби від легенького подиху вітру. Лапка під ліжком тихо пискнула, ніби теж щось відчула.

Міла потерла очі.

- Лапко… чула? - прошепотіла вона.

Раптом у повітрі біля самої подушки щось ніжно дзенькнуло, як маленький скляний дзвіночок. З темряви випливла світна пухка кулька, яка ледь помітно тремтіла, ніби соромилася.

Вона була кругла, тепла, м’яко-рожева, і від неї тягнувся тонкий золотистий слід. А за спиною у неї легенько тремтіли крихітні прозорі крильця.

Міла ахнула, аж Лапка висунула носика й насторожено гавкнула.

- Привіт… - прошепотала кулька тоненьким, але лагідним голосом. - Не лякайся. Мене звати Букля.

Міла підвелась, здивована так, що аж забула моргнути.

- Ти… бульбашка?

Букля обережно покрутилася в повітрі.

- Майже! Я - хранителька хороших снів. Я прилітаю до дітей, коли час мріяти. Зазвичай я приношу сни у своїй торбинці…

Вона піднесла маленький мішечок - і той …. сумно обвис.

- Але сьогодні він… практично порожній, - прошепотіла Букля. - Жодної мрії. Жодного сяйва. Ніби їх хтось забрав.

У цей момент із шафи почувся знайомий пхіх! і з неї вилетів Фліп-Флоп, весь у пилюці.

- Я знаю! - випалив він. - Коли торбинка Буклі порожня, це означає, що десь поруч він!

- Хто? - Міла притиснула до себе Лапку.

Фліп-Флоп зробив страшну міну, але вийшло більше кумедно:

- Грюкля!!! Якщо не повернути зниклі мрії…то більше діти більше не зможуть бачити чудові і яскраві сни,

Міла стала серйозною. Навіть Лапка не гавкнула - лише притулилася ближче.

- І… що ми робитимемо? - запитала дівчинка тихо-тихо.

Букля трохи засвітилася тепліше.

- Ми підемо туди, де живуть сни. У країну Сонних Поличок. І повернемо те, що Грюкля забрав.

Міла вдихнула так глибоко, що ковдра піднялася, мов маленьке рожеве море.

- Я… трошки боюся, - зізналася вона, стискаючи лапку Лапки.

Букля підлетіла ближче, її тепле світіння лягло на Міліні щічки - ніби хтось приклав до них шматочок ранкового сонця.

- Боятися - це нормально, - прошепотіла вона ніжно. - Страхи зменшуються, коли ти не одна.

Фліп-Флоп виструнчився, випнувши груди так, що мало не впав назад.

- Ми з тобою! Я - сертифікований рятівник снів! А Лапка - наш головний охоронець хвостового підрозділу!

Лапка у відповідь на це гавкнула обережно, але дуже серйозно,

Міла всміхнулася.

- То… як ми потрапимо в ту країну? У… країну Сонних Поличок?

Букля плавно піднялася вище й зупинилася просто в центрі кімнати. Її крильця затремтіли, залишаючи у повітрі золоті рисочки, ніби хтось малював світлом.

- Дуже просто, - сказала вона. - Треба лише відкрити двері до мрій.

Вона торкнулася повітря кінчиком крильця.

У ту ж мить у темряві спалахнула маленька іскринка. Вона перетворилась на коло - світле, тепле, м'яке. Коло повільно росло, розширюючись так, ніби хтось відсунув завісу між світами.

Стало видно довгі, нескінченні ряди полиць… і десятки маленьких сяючих кульок-снів.

Це був портал.

- Потрібно всього лиш крок уперед, - тихо сказала Букля.

Міла взяла Лапку на руки. Фліп-Флоп стрибнув їй на плече, чіпляючись за футболку, як за парашут.

- Тут пахне пригодою! - прошепотів він.

Міла зробила крок до світла.

Світ навколо спалахнув так яскраво, ніби хтось запалив сотні мрій одразу. Кімната розчинилася - і вони ступили всередину країни, де живуть сни.