Після урочистої церемонії Морський Король попрощався з Марком і благословив його:
— Пам’ятай, хлопче, море завжди чекає тебе. І твоя мушля завжди світитиме, коли тобі потрібна відвага.
Хлопчик подякував і міцно обійняв Дельфіка та Балакуна.
— Я ніколи вас не забуду!
— Еге ж, ще зустрінемось! — підморгнув Дельфік.
— І я розповім тобі ще десять історій! — вигукнув Балакун.
Марко розсміявся, і в ту ж мить чарівна мушля засяяла яскравим світлом. Світ довкола закрутився, і хлопчик відчув, що повертається додому.
Він кліпнув очима — і вже сидів на знайомому горищі, а чарівна книга лежала перед ним. Усе було тихо, тільки за вікном шумів вітер.
— Це був сон? — прошепотів Марко.
Але на долоні він відчув щось тепле й гладеньке. Він відкрив руку — і побачив ту саму світлу мушлю з Морського Королівства. Вона сяяла ніжним вогником, наче справжня зірочка.
Марко посміхнувся.
— Ні, це не сон. Це пригода, яку я пам’ятатиму завжди.
І з того часу, коли йому ставало страшно чи сумно, він клав мушлю в кишеню. Вона нагадувала: світло завжди поруч, якщо зберігати добро в серці.
А книга на полиці тихо шурхотіла сторінками, готуючи нову подорож…
КІНЕЦЬ