Чим далі Марко плив із друзями, тим величнішою ставала дорога. Коралові скелі перетворювалися на справжні палаци, а рибки — на барвистих охоронців, що виструнчено стояли обабіч.
— Ого! Тут наче справжнє королівство! — захоплено вигукнув хлопчик.
— Так і є, — урочисто сказав Дельфік. — Ми підпливаємо до палацу Морського Короля.
У самісінькому центрі стояв величезний трон із перламутрових мушель. На ньому сидів Морський Король — високий, у короні з морських зірок, із довгою бородою, що нагадувала водорості.
— Вітаю тебе, Марко, — його голос лунав, наче гуркіт хвиль. — Я чув, ти сміливий і добрий хлопчик. Але чи зможеш ти пройти моє випробування?
Марко ковтнув слину.
— Я спробую, Ваша Величносте.
Король підняв свій тризуб, і перед Марком з’явилася скриня, замкнена на три замки.
— Це Скарб Морського Королівства, — пояснив він. — Але відкрити його можна лише тоді, коли відповіси чесно на три питання.
Марко напружився.
Перше питання:
— Що важливіше: знайти скарб чи зберегти дружбу?
— Зберегти дружбу, — не задумуючись, відповів Марко. — Бо без друзів ніякий скарб не буде радістю.
Один замок клацнув і впав.
Друге питання:
— Коли ти боїшся, що тобі допоможе подолати страх?
Марко згадав слова Мудрої Медузи.
— Моє світло всередині. Моє добро й сміливість.
Другий замок впав.
Третє питання:
— Якщо ти знайдеш золото чи коштовності, що зробиш насамперед?
Хлопчик задумався, але потім упевнено відповів:
— Поділюся з іншими. Бо справжня цінність — це не мати все самому, а робити добро.
Третій замок впав, і скриня відкрилася. Та всередині не було золота чи перлів. Там сяяла маленька мушля, що світилася теплим світлом, мов зірочка.
— Це справжній скарб, — сказав Король. — Мушля ніколи не згасне, бо вона символізує твоє добре серце.
Марко взяв мушлю, і йому стало тепло-тепло.
— Ти довів, що вартий звання Друг Морського Королівства, — урочисто проголосив володар моря.
Дельфік радісно підскочив у воді, а Балакун одразу почав вигукувати:
— Браво! Оце так герой! Хочете, я розповім пісню про скриню?..
Марко засміявся. Він був щасливий.