Глава 2. Веселий дельфін і загадка хвиль

     Дельфік підплив зовсім близько до берега й підморгнув Маркові.
— Ну що, пірнаємо? — спитав він.

     Марко спершу злякався:
— Але ж я не вмію дихати під водою!

— Ха-ха-ха! — засміявся дельфін. — У Морському Королівстві всі гості можуть дихати під водою, навіть кіт у чоботях, якби сюди завітав!

     Марко нерішуче ступив у море, і раптом відчув, що може вільно вдихати й видихати під водою, наче це повітря. Він розсміявся:
— Ого! Це диво!

     Вода навколо була прозора-прозора, як скло. У ній плавали різнокольорові рибки, які виглядали, немов шматочки веселки.

— Ну що, друже, спробуємо маленьку гру? — запропонував Дельфік. — Я задам тобі загадку про море, а ти відгадай.

    Марко кивнув.

— Отже, слухай! — урочисто почав дельфін. — Я завжди рухаюсь, але нікуди не йду. Я можу бути тихою, а можу — сильною й гучною. І я ніколи не втомлююся. Хто я?

     Марко задумався. Він глянув на хвилі, які котилися просто перед ним, і відповів:
— Це… хвиля!

— Браво! — закричав Дельфік, так що аж бульбашки пішли з його рота. — Ти молодець!

    А потім він додав:
— Хвилі — це сила вітру. Вони можуть бути лагідними, як колискова, а можуть розсердитися й перетворитися на бурю. Тому море треба поважати.

    Марко кивнув. Йому було цікаво й трохи весело, бо Дельфік постійно жартував і робив смішні гримаси.

— Але тепер нам час познайомити тебе з іншим мешканцем, — сказав дельфін. — Тільки будь готовий: він говорить більше, ніж три папуги разом!

— Хто ж це? — здивувався Марко.

— Балакучий рак! — підморгнув Дельфік і повів хлопчика далі вглиб моря.