Глава 2. Долина Подихів і уроки свіжого повітря

     Вітерко весело крутився навколо Марка, мов собака, що не може всидіти на місці.
— Ходімо! Я покажу тобі Долину Подихів! Там живуть усі мої родичі — від ледачого вітерця до грізного буревію!

     Марко розсміявся:
— У тебе справді така велика родина?

— Ще й яка! — гордо відповів Вітерко. — Он там, за пагорбом, живе Теплий Західний. Він любить приносити сонечко й пахощі квітів. А трохи далі — Північний Холодун. Він завжди носить із собою айс-крем… щоправда, без вафлі, бо заморожує все, що бачить!

      Марко не втримався і хихикнув.

   Вони вийшли на широку долину. Тут повітря ніби грало на невидимих інструментах: то ніжно свистіло, то гуло, то перешіптувалося. А коли Марко прислухався, йому здалося, що кожен подув має свій голос.

— Долина Подихів — це місце, де народжується вітер, — пояснив Вітерко. — Він з’являється тоді, коли тепле й холодне повітря зустрічаються. Вони сваряться чи дружать, і так народжуються подихи — від легеньких до дуже сильних.

     Марко широко розплющив очі.
— То виходить, коли я чую вітер на вулиці, це просто повітря, яке гуляє?

— Точно! — кивнув Вітерко. — Він може бути лагідним і приносити свіжість, а може бути занадто сильним, тоді треба ховатися.

    Раптом до них підкотився ледачий вітерець. Він був такий м’який, що лише трохи гойдав траву.
— Привіт, я Зівака, — протягнув він, позіхаючи. — Моя робота — допомагати дітям засинати під шурхіт листя.

    Марко знову засміявся.
— А хіба у вас тут є ще й бешкетники?

— О, ще й як! — Вітерко показав угору. Там крутився маленький вихор, який так закрутив шапку Марка, що вона підлетіла й знову впала йому на голову.
— Це Віхоль, він любить робити капості, але не сильно — просто для сміху.

Марко зловив шапку й з усмішкою сказав:
— Ну ви й кумедні!

— Тепер ти знаєш головне, — підсумував Вітерко. — Вітер — це подих світу. Він допомагає дихати всім: і деревам, і людям. Тому треба берегти повітря, щоб воно було чистим.

    Марко задумливо вдихнув на повні груди — і відчув, як добре дихається тут, у Країні Вітрів.

— Я зрозумів, — мовив він. — Повітря — це справжній скарб.

    І вони рушили далі — туди, де вже чекали пухнасті й грайливі хмарки.

                             🌟Міст із сяйва та чудес,
                              Веде у небо, просто в ліс.
                              Крок за кроком — шлях ясний,
                              Дружній, теплий, чарівний. 🌟