Глава 6. Дорога додому

     Світло від дзеркал стало таким яскравим, що Марко на мить заплющив очі. Коли він знову їх відкрив, то побачив знайому зелену обкладинку книги, яка лежала просто перед ним.

— Ого… я вже вдома? — здивувався хлопчик.

    Він сидів на підлозі горища, а довкола було тихо-тихо. Здавалося, що все, що трапилося, було лише сном. Та в кишені Марко намацав срібний жолудь від Білочки, а в руках міцно стискав дзеркальце з Долини Дзеркал.

— То все було насправді! — усміхнувся він.

    У цю мить на підвіконні хтось голосно ухнув. Марко підскочив і побачив… Сову! Вона сиділа за вікном і лукаво підморгувала.

— Ну що, мандрівнику, — мовила вона, — тепер ти знаєш: знання бувають веселими, дружба — чарівною, а сміливість живе всередині тебе самого.

    Марко кивнув. Йому хотілося стрибати від радості, адже він не просто побував у казковій країні, а ще й дізнався важливі речі.

   Сова розправила крила й додала:
— Книга залишиться з тобою. І щоразу, коли ти відкриєш її, на тебе чекатимуть нові пригоди.

   Марко погладив зелену обкладинку й прошепотів:
— Обіцяю, я ще повернуся.

   Він спустився з горища, тримаючи книгу міцно в руках. У коридорі пахло маминим пирогом, і хлопчик відчув, як сильно скучив за рідним домом. Але тепер він знав: у нього є чарівна таємниця і друзі в Країні Дивознань.

   І хоча це була вже кінець однієї пригоди, Марко відчував — нові тільки починаються.

                              Кінець першої частини.