Глава 5. Долина Дзеркал і правда про сміливість

     Марко йшов вузькою стежкою, тримаючи чарівне дзеркальце в руках. Воно тихенько підсвічувало дорогу, аж поки перед ним не відкрилася широка долина. Уся вона була вкрита величезними дзеркалами: на землі, на скелях, навіть на деревах.

— Ого… тут можна побачити себе з усіх боків одразу! — здивувався хлопчик.

     Він ступив уперед і заглянув у найближче дзеркало. Але там він побачив не себе звичайного, а… маленького, наляканого Марка, який ховався під ковдрою.

— Хто це? — прошепотів хлопчик.

— Це твій страх, — почувся знайомий голос. З неба плавно спустилася Сова. — У Долині Дзеркал кожен бачить те, чого найбільше боїться.

    Марко озирнувся. В інших дзеркалах він бачив, як сміється клас, коли він робить помилку на уроці. В одному дзеркалі — як він стоїть на сцені й забуває слова. В іншому — як темрява охоплює його кімнату вночі.

— Я… я боюся помилок, — тихо зізнався Марко.

   Сова кивнула.

— А тепер глянь у своє чарівне дзеркальце.

    Хлопчик підніс дзеркальце, і в ньому побачив зовсім іншу картинку: він сміється, хоч і помилився; він спокійно говорить на сцені, навіть коли забув слова; він сміливо стоїть у темній кімнаті з ліхтариком у руці.

— Бачиш? — сказала Сова лагідно. — Сміливість — це не відсутність страху. Це коли ти дієш, навіть якщо трохи боїшся.

   Марко відчув, як у грудях розливається тепло. Він усміхнувся й глянув знову у велике дзеркало. Там замість наляканого хлопчика тепер стояв він сам — упевнений і з посмішкою.

— Я зрозумів! — вигукнув Марко. — Помилки — це не кінець світу. Це просто сходинки до нових знань!

   Долина дзеркал засяяла яскравим світлом, дзеркала задзвеніли, наче маленькі дзвоники, і відчинили перед Марком нову стежку.

   Сова кивнула:

— Ти готовий. Час повертатися додому.