Глава 4. Місто Чисел і смішний професор Калькуляторій

     Марко йшов далі стежкою, тримаючи в кишені срібний жолудь. Він світився теплим світлом і показував дорогу, немов маленький ліхтарик. Незабаром хлопчик побачив перед собою високі ворота з написом:

“Ласкаво просимо до Міста Чисел!”

     За воротами все було дивне й водночас кумедне. Будинки мали форму цифр: один будинок виглядав як велика “5”, інший — як “8”, а ще один крутився, наче “0”, і від цього в мешканців всередині весь час крутилася голова.

     На вулицях усі рахували: хтось рахував свої кроки, хтось — яблука в кошику, а дідусь на лавочці рахував навіть… свої чхання!

— Апчхи-раз, апчхи-два, апчхи-три! — смішно бурмотів він.

     Раптом із-за рогу вискочив чоловік у довжелезному халаті, який тягнувся за ним, наче шлейф. На голові у нього була дивна шапка у формі калькулятора, а в руках — величезна лінійка, довша за вулицю.

— Ого, це, мабуть, і є професор Калькуляторій, — прошепотів Марко.

— Саме так! — вигукнув чоловік, підскочивши прямо до нього. — І для початку — завдання! Скільки буде два плюс два?

— Чотири, — впевнено відповів Марко.

— Правильно! — закричав професор так голосно, що всі голуби на площі злетіли в небо. — Але це було занадто легко. Наступне: якщо у тебе три яблука, і ти одне віддав Білочці, скільки залишилося?

Марко подумав і всміхнувся:
— Два!

— Молодець! — професор підстрибнув від радості. — Тепер головне випробування: ти маєш пройти Міст через Рів Сумнівів. Але пам’ятай, кожна дошка там позначена числом. І треба ступати лише на ті дошки, які дають правильну відповідь.

Марко підійшов до мосту. На першій дошці було написано: “5 – 2 = ?”
Хлопчик подумав і ступив на число “3”. Дошка засвітилася й витримала його вагу.

Далі: “4 + 1 = ?” — він вибрав “5”.
Потім: “2 + 2 = ?” — звісно, “4”!

Марко швидко перебіг через міст, і коли він ступив на останню дошку, весь міст заграв веселою мелодією, а професор закричав:

— Браво! Ти справжній числовий герой!

Професор урочисто вручив йому маленьку дерев’яну коробочку. Усередині блищало дзеркальце.

— Це чарівне дзеркало з Долини Дзеркал, — пояснив він. — Там ти дізнаєшся правду про свої страхи й навчишся бути ще сміливішим.

    Марко взяв подарунок, подякував професорові й вирушив далі. Він відчував, що попереду його чекає щось дуже важливе.