«Ритми роботів та лісова гостя»

      Серпень невблаганно котився до свого завершення. До школи залишалося всього два тижні, і золоте сонце вже не так припікало, а лагідно лоскотало обличчя. Після яскравої поїздки до Іспанії життя у Вінниці здавалося Марку трохи занадто спокійним. Він годинами міг сидіти на підлозі, перебираючи свої скарби: крихітні гвинтики, блискучі гаєчки та різнокольорові дротики. Марко обожнював конструювати — у його руках звичайна коробка з-під взуття могла перетворитися на космічну станцію.

      Орися часто крутилася поруч. Вона ще не вміла розрізняти калібр болтів, але під пильним наглядом брата подавала потрібні деталі, надуваючи щоки від важливості моменту.

      Того ранку мама зайшла до кімнати з сяючими очима: — Діти, у мене новина! Сьогодні на великій галявині біля лісопарку відкривається фестиваль Робототехніки!

     Марко підскочив, розсипавши жменю пластикових кріплень. — Справжніх роботів? Які рухаються? — Саме так, — посміхнулася мама. — Там будуть і виставки, і майстер-класи.

    Тут до розмови приєднався тато, який якраз допивав каву: — Ну, якщо там будуть роботи, то без головного механіка нашої родини не обійтися! Я підвезу вас, малята, — він підмигнув Марку. — Але збирайтеся швидко, бо техніка не любить тих, хто запізнюється!

     Мама сплеснула в долоні: — Ой, справді, треба поквапитися, відкриття вже за годину!

    Тато пішов до гаража, а за кілька хвилин повернувся в будинок, шукаючи дітей. — Марку! Орисю! Ви де? Треба взуватися! — гукнув він. Мама мовчки показала рукою на вихід до гаража і хитро посміхнулася. Тато вийшов надвір і завмер від подиву: діти вже сиділи на задньому сидінні машини, пристебнуті пасками безпеки, з кепками на головах. — Ого! — здивувався тато. — Коли ви встигли зібратися, дітвора? Ну що, готові до фестивалю? — ТАК! — в один голос вигукнули діти, і автівка рушила назустріч пригодам.

     Фестиваль вражав! Величезна зелена галявина перетворилася на справжнє місто майбутнього. Всюди стояли білосніжні намети з яскравими прапорами. Звідусіль лунала бадьора музика, а в повітрі дзижчали маленькі дрони.

     Намети вабили написами: «Майстерня майбутнього», «Битва роботів-сумоїстів», «Лабораторія програмування». Марко відчував себе так, ніби потрапив на іншу планету.

      Поки Орися з цікавістю розглядала стіл із деталями, що нагадували прозорі кристали, Марко занурився в майстер-клас. Під керівництвом досвідченого інженера він власноруч зібрав невелику платформу на колесах. Коли він під’єднав останній дротик і робот слухняно поїхав вперед, Марко відчув справжнє захоплення. Це була магія, створена його власними руками!

     Проте тато весь цей час був напружений. Його телефон не замовкав. Марко бачив, як тато хмуриться і щось швидко записує. Очевидно, на роботі трапилася якась плутанина.

     Ближче до вечора, коли фестиваль почав згортатися, тато підвів дітей до книжкового намету. — Діти, подивіться тут цікаві книжки про схеми та конструкції, а мені треба терміново до машини. Треба продиктувати важливі цифри з документів, які залишилися в бардачку. Я швидко!

     Через десять хвилин тато зателефонував Марку: — Синку, я закінчив. Підходьте самі до машини, я чекаю на парковці біля входу. Тут зовсім поруч. — Добре, тату, ми вже йдемо! — відповів Марко і, міцно взявши Орисю за руку, рушив до виходу.

      Людей на галявині вже майже не було. Сонце сідало, фарбуючи небо в рожевий колір. Раптом із густих кущів шипшини, що росли біля самої стежки, вискочила лисиця. Вона була невелика, з довгим пухнастим хвостом, але її вигляд був дивним.

— Ой, лисичка! Яка гарна! — Орися миттєво відпустила руку брата і потягнулася до тварини. — Можна її погладити? Вона зовсім як у моїй книжці про друзів лісу!

— Стій! — Марко різко осмикнув сестру, заступаючи їй шлях. Він згадав слова вчителя: дикі тварини, які самі виходять до людей, можуть бути дуже небезпечними.

     Лисиця не тікала. Вона дивилася на дітей сполоханими, скляними очима. Її вуха були притиснуті, а сама вона почала видавати дивні, різкі звуки, схожі на гавкіт і хрип водночас. Вона підстрибувала на передніх лапах, наближаючись до дітей короткими ривками.

      Орися завмерла. Тепер вона побачила, що лисиця зовсім не схожа на добру героїню казки. Вона виглядала переляканою і хворою. Марко, не вагаючись, розставив руки, закриваючи собою сестру, і почав повільно відтискати її назад. — Орисю, повільно йди назад. Не повертайся до неї спиною! — шепотів він, не зводячи очей із хижака.

     Тварина присіла, готуючись до стрибка. Але в цей момент почувся гучний тупіт і владний голос: — Гей! Ану геть звідси! — це тато, занепокоєний довгою відсутністю дітей, вибіг їм назустріч. Він почав гучно плескати в долоні та тупати ногами. Лисиця здригнулася, розвернулася і миттєво зникла в хащах лісу.

    Тато підбіг до дітей і міцно обійняв їх. — Пробачте мені... Я так захопився роботою, що залишив вас самих. Ви сильно злякалися? — Все добре, тату, — відповів Марко, відчуваючи, як серце поступово заспокоюється. — Я знав, що її не можна чіпати. Орися нічого не сказала, вона просто швидко «влетіла» в машину і притихла на своєму сидінні.

     Коли вони повернулися додому, діти почали навперебій розповідати мамі про фестиваль. — Мамо, я записався на гурток! Буду ходити щосуботи! — хвалився Марко, показуючи свій сертифікат. — А я знаю, що таке сервопривід! — додала Орися, гордо піднявши підборіддя.

    Раптом дівчинка набрала повітря в легені: — А ще там була лис... Марко непомітно торкнувся її плеча і тихо, так щоб не почула мама, шепнув: — Не треба, Орисю. Не псуй мамі настрій. Ти ж пам’ятаєш, як вона злякалася змії в Іспанії? З нами все гаразд, тато встиг. Розповімо пізніше, коли всі будуть спокійні. Нехай мама просто порадіє за наш чудовий день. Орися зрозуміло кивнула і продовжила розповідати про кольорові конструктори.