Глава 53 Спливання

Течія підхопила мандрівників і стрімко понесла їх. Куди саме – вгору чи вниз, важко було визначити, адже в цьому дивному підводному світі, де дно гуляє само по собі, всі відчуття оманливі. Разом із караваном у полоні течії опинилися також Яхтар та її русалчина свита. Опиратися натиску води було марно. Русалки навіть не намагалися. Вони розправили плавники, розкинули тонкі руки, заплющили очі й заспівали про кохання сріблястої рибки-стрибунки до вітру. Разом з ними співала й яснолиця Яхтар. Літера «Я» та її хвостаті подружки явно насолоджувалися теплом і тією колосальною енергією, яку дарували їм людські сльози щастя.

Дивно, але волосся принцеси, яке поспіхом обрізали русалки, ніби стало довшим?! Марійка спочатку подумала, що це омана зору. Просто промінчики світла, що ллються з нізвідки, відбиваються в локонах Яхтар і своєю переливчастою грою візуально подовжують їх. Але ні! Волосся справді росло. Чи то на нього так впливала течія, чи то був результат чарівного співу русалок, дівчинка не могла зрозуміти. Однак вона чітко бачила, що вже на другому куплеті пісеньки за спиною Яхтар розпустилося золотим плащем її довге шикарне волосся. Вода ніжно пестила його, ніби розчісувала.

Раптом локони принцеси, а також коси її русалочок обвисли, затуливши білі обличчя красунь. Течія змінила свій напрямок і понесла мандрівників назад. Океан Сліз вкотре продемонстрував, наскільки в нього примхливий характер.

Ластівки, яких несло задом наперед, схилили голівки. Вода навалилася на них усією своєю міццю і... І несподівано скінчилася. Океан змилосердився над мандрівниками та випустив їх на волю. Птахи защебетали, зустрічаючи рідну стихію – небо, розправили крила. Вони готувалися до польоту, але Лорі й Норі натягнули віжки, даючи зрозуміти пернатим стражницям, що поспішати не варто. Спершу треба було роздивитися довкола. Та й не можна так просто полетіти, не попрощавшись з Яхтар?..

Русалки взялися за руки, утворивши коло, у центрі якого, на перетині різнокольорових хвостових плавців, стояла принцеса у мокрій сукні й викручувала золоте волосся. На відміну від своєї свити, вона чудово обходилася без води. Її щоки навіть спалахнули легким рум'янцем.

Яхтар, як й решта мандрівників, із цікавістю розглядала панораму, що відкрилася перед нею. То тут, то там із бірюзової гладі води визирали шорсткі коричневі стовпи, від яких росли, занурюючись у глибину бездонного океану, білі батоги. Самі ж стовпи піднімалися в небо, де губилися в його сліпучо-безмежній далечі.

Солоні хвилі, що поспішали у своїх справах, з повагою розпливалися перед цими велетнями і, пінячись та шиплячи, огинали їх. Якщо якійсь з них, піддавшись пустощам, вдавалося бризнути на стовп, у тих місцях, куди падали блискучі крапельки, шорсткий шар набухав і лопався, поступаючись натиску білих паростків. Нові пагони, ще тоненькі та неміцні, тягнулися до води, а досягнувши її поверхні, пили, товщали, набиралися сил, щоб продовжити своє зростання вже під водою. Так розмножувалися сиві джунглі, які оповили собою майже весь Океан Сліз.

– Що це, га? Що це? – запитала Марійка у друзів, але ті мовчали, бо самі нічого не розуміли.

Яхтар заплела підсохле волосся у косу, перекинула її через плече, схрестила руки на грудях.

– Я думаю, – сказала вона трохи згодом, – що це якісь дерева. Он їхні стовбури, а під водою розплелося коріння.

– Фах, фах, що ж це виходить – дефева фостуть пфямо з океану? – здивувався Фло.

– З Океану Сліз, – уточнила літера «Я».

– Е-е-ех, зараз піднімемося й дізнаємося, що це за дерева такі, – потер коліна Ех. – Ну, чого ж ми чекаємо?

Лорі й Норі кивнули, взяли в руки віжки.

– Я з вами! Зачекайте! – крикнула Яхтар і вперто тупнула ніжкою по синьому плавцю русалоньки.

Та зморщилася, але не наважилася поскаржитися, лише зауважила:

– А як же ми, ясновельможна? Що нам робити?

Принцеса перестрибнула з русалчиного хвоста на крило, яке люб'язно простягнула їй ластівка, забралася на спину птаха, вмостилася в пасажирському кріслі, посиділа, трохи подумала. Усміхнувшись від думки, що завітала до її милої голівки, вона розпорядилася:

– Ви, мої золоті рибки, повернетеся до Янтаргорода, знайдете кашалотів і передасте їм моє прохання зібрати якомога більше гарячих сліз щастя. Це чудові ліки проти Сумнівів. Ми використаємо їх у боротьбі із Хробаками.

– Пфавильно, пфавильно! – підняв вказівний палець майстер Фло. – Нехай збифають. Ми повефнемося за ліками пізніше. Сподіваюся, вже на новенькому яблукольоті!..

Русалки підстрибнули, перекинулися у повітрі й з гучним плюском занурилися у воду. Найближчі до них стовбури, щедро омиті океанською водою, всіялися десятками свіжих корінців. Взявшись за руки, красуні вже збиралися вирушити у зворотний шлях, але синьохвоста русалочка раптом відокремилася від групи, підпливла до ластівки, де розташувалася принцеса, і простягнула Яхтар шпильку:

– Це тобі, ясновельможна, щоб коси не розтріпувалися.

Літера «Я» прийняла подарунок, пригорнула його до грудей і вдячно схилила голову. Русалка махнула принцесі хвостом і пірнула до своїх подружок, які скупчилися зграйкою на невеликій глибині, чекаючи, коли повернеться течія. Те, що вона повернеться, вони вже знали напевно.

Не встигли Лорі та Норі дати команду злітати, як ластівки, змахнувши крилами, здійнялися в небо. Їм не терпілося покинути цей дивний, мокрий океан. Фло-майстер активував захисні куполи, які під час спливання на деякий час вимкнув.

«Для підзафяджання!» – як пояснив він.

Птахи, набираючи швидкість, перегукувалися між собою:

– Фіть, фіть!

– Цвірінь, цвірінь!!