Глава 51 Хай живе мудра Яхтар, або Хробак на голову

– Я вітаю глибоководне товариство на конференції, яка проводиться вже 847-й раз, – принцеса Яхтар, граційно приклавши долоню до грудей, тричі вклонилася присутнім.

Черепахи, які активно стукали молоточками по різцях, раптом завмерли.

– Вибачте, – сказав один із протоколістів, пробігши очима текст, – ви помилилися. Конференція проводиться 849-й раз.

– Та ні, – перебив його другий чиновник із хрестатою подряпиною на панцирі, – у 850-й!

– 845-й, я вам кажу! – запевнила третя черепаха.

Натовп на верхніх терасах вибухнув сміхом. Крабам смішно було спостерігати за тим, як сперечаються між собою черепахи.

Принцеса стояла, схиливши голову набік, немов голубка, і чекала, коли вщухне суперечка. Русалки з її свити – зеленохвості праворуч, золотохвості ліворуч і одна синьохвоста за спиною – були менш терплячі, роздратовано мели хвостами по бруківці, залишаючи на ній блискучі лусочки.

– Увага! До нас завітала нова делегація! Із… Е-е-е… Із… – збентежено оголосив равлик-глашатай, який уперше бачив ластівок і ніяк не міг зрозуміти, до якого водного народу вони належать. Схрестивши від напруги вусики, равлик запитав у прибульців: – Звідки ви?

– З нейтральних вод, – сказала перше, що спало на думку, Норі.

– Нейтральних? Нейтральних! Яких ще нейтральних? – здивований шепіт прокочувався від тераси до тераси.

Делегати пліткували різними водними мовами. Вони смакували новину, запиваючи її новими порціями солодкого коктейлю. Особливо старанно це робили медузи, які від надлишку напою в їхніх шлунках змінили колір: були рожевими, а стали пурпурово-червоними.

Яхтар усміхнулася, відкинула волосся назад і пішла назустріч каравану. Синьохвоста русалка, яка йшла слідом за принцесою, закріпила її волосся шпилькою, щоб воно не заважало й не розтріпувалося. У цієї русалочки була особлива посада – доглядачка за волоссям.

– Я знаю їх, – лагідно сказала Яхтар і простягнула руки до ластівок. – Це мої друзі. Це ж безстрашні Стражниці Піднебесся! А з ними чарівні літери і… О, я не вірю своїм очам?!! Людське дитинча! З Чистим Серцем!

– Ах?!! – одночасно ахнули, випустивши низки бульбашок, сотні делегатів.

– Неймовірно! Вперше за стільки років наша Всеводна конференція удостоїлася уваги дитини, яка прийшла ззовні?! – дивувалася каракатиця в мереживній хустці.

– Невже з того самого – земного світу? – витріщила очі камбала.

– З Чистим Серцем… Чув, куме? З Чистим!!! – захоплено шепотіла морська зірка своєму сусіду – кістлявому оселедцю. – Це, як пити дати, якесь знамення! Цікаво, що воно означає?

– Це добрий знак, однозначно добрий, – повторював оселедець.

А черепахи наввипередки викарбовували на золотих пластинах сенсаційну новину: «ВПЕРШЕ ЗА ВСЮ ІСТОРІЮ ПРОВЕДЕННЯ ВСЕВОДНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ, НА 847-МУ З’ЇЗДІ, ГЛИБОКОВОДНА СПІЛЬНОТА ПРИЙНЯЛА ЛЮДСЬКЕ ДИТИНЧА З ЧИСТИМ СЕРЦЕМ!!!»

– На 850-му! – вигукнула одна з черепах, підглянувши, що пише її колега.

– Що ви? На 849-му! – вигукнула третя.

Знову розгорілася суперечка. Виступ ясновельможної Яхтар було безнадійно зірвано. З цієї нагоди равлик оголосив обідню перерву. Кремезні хлопці – кашалоти у смугастих майках – принесли на спинах столи та стільці й розставили їх прямо на Арені, навколо фонтана.

Далі до роботи взялися спритні офіціанти: напівхлопчики-напівриби із закрученими, як у морських коників, хвостами застелили столи білими скатертинами й заставили їх різноманітними стравами. Під номером один у підводному меню значилася морська капуста. Дуже корисна, до речі, для здоров’я!

Капусту запропонували скуштувати й Марійці. Весела русалочка з білозубою усмішкою піднесла капусту на розписаній таці. Однак дівчинка, скривившись, відмовилася. З трьох причин. По-перше, вона не любила капусту, хоча морську їй ще не доводилося куштувати. По-друге, вийти за межі начарованого майстром Фло захисного купола не було можливості. Навколо вода… А це означає, що ані Марійці, ані її друзям не судилося посмакувати страв з морського бенкету… З цього приводу особливо жалівся Пупирк:

– Ну як же так? Несправедливо! Ай-яй!

Щодо третьої причини – вона буквально звалилася зверху. Пузатий Хробак, який нещодавно пообідав людськими сумнівами, підім'яв під себе столи, фонтан, зачепив хвостом тераси та міську ратушу, що прилягала до майдану, зніс з даху всі флюгери, розбив розкішний, з інкрустованим перлами циферблатом, годинник.

Але цього гармидеру йому було замало, і Хробак почав із невгамовним апетитом поглинати димарі та вузькі башточки, зривати одну за одною золоті черепиці, злизувати бурштин зі стін, гризти бірюзові маківки. А що Хробак Сумнівів не встигав з'їсти, він розбивав, ламав, трощив. Тільки й летіли навсібіч камені та уламки.

Гості конференції, покидавши склянки з-під коктейлів і коралові вінки, перевернувши в паніці кушетки, кинулися до виходів, збивали одне одного з ніг (у кого ці ноги були), падали, кричали. Найважче довелося черепахам, які тягли на своїх панцирах мішки з протоколами. Залишити ворогу на поживу важливі документи жодною мірою не можна!

Принцесу Яхтар підхопили під руки русалки й понесли геть від монстра. Шпилька розстібнулася, волосся розпушилося, розтріпалося, блиснуло золотом. Хробак помітив золоті коси і, виплюнувши недожовану черепицю, кинувся слідом за русалками. Йому перегородив шлях караван ластівок, який у метушні, що здійнялася, не встиг покинути майдан. Та й ластівки, хоробрі стражниці, зовсім не прагнули втекти. Вони розправили крила, націлили на монстра гармати.

– Не стфіляти! – щосили закричав Фло, який весь вкрився червоними плямами. – Захисний купол не дасть ядфам пфобити себе. Так ми самі підіфвемося! Фах, який я дуфень?! Фах, як я не вфахував таку ситуацію?! Фах-фах, якби тут були мої яблучка, мій яблуколіт…

Хробак став утричі ширшим і вже не вміщався на Арені. Вигнувшись дугою, він чхнув. Шматочки їжі, що не встигла перетравитися, розлетілися по майдану і терасах. На ластівок звалився дірявий дзвін, яким чудовисько, мабуть, поласувало ще до того, як завітало з візитом до Янтаргорода. Марійка так вирішила, оскільки не пам'ятала, щоб у околицях бачила хоч би одну дзвіницю.