Глава 45 Швацька фабрика

«Нарешті я потраплю на фабрику, — думала Марійка. — Ох, яким довгим виявився шлях до неї?.. Довгим, але цікавим! Он скільки всього сталося?! А скільки ще станеться? Так, яким же нудним було моє життя до того моменту, коли мене затягнуло у вікно? То було вдома… Домівка… Мама… Ах…»

Дівчинка зітхнула. Вона несподівано для самої себе відчула тугу за домівкою, за своєю кімнаткою з розкиданими іграшками.

«Що скаже мама, коли побачить цей безлад? Напевно, буде сваритися? Тільки на кого, якщо мене там немає? Цікаво, мама засмутиться? Чи буде мене шукати? А тато? Татусь?!!» – на цьому місці хід думок перервався, оскільки Марійка схлипнула. Їй так само несподівано стало шкода своїх батьків… І трошки шкода самої себе.

Ластівки обігнули халвовий пік, вигнутий серпом. За ним, на величезну радість Марійці, розкинулася рівнина. Від гір дівчинка вже добряче втомилася, тому сподівалася побачити щось нове. Рівнина її не розчарувала. Вона була воістину прекрасна, хоча й не рясніла рослинністю. Пейзаж – суцільні червоно-бурі піски під фіолетовим небом, усипаним мільярдами зірок, – ніби зійшов з картини художника-фантаста. Пісок дивного кольору слабко світився. Періодично по хвилястих дюнах ковзали різнокольорові вогники. З'являлися і зникали, щоб за секунду знову з'явитися в геть іншому куточку рівнини.

Прямо в центрі її вросла у червоний пісок грандіозна за формою та розмірами споруда. Три на вигляд скляні піраміди, гострі вершини яких накриті диском. Піраміди складені з квадратних, гладко відполірованих блоків. Абсолютно прозорих, яскраво освітлених зсередини. Крізь стіни добре проглядалися прямі коридори, що багаторазово перетиналися, великі зали, крихітні кімнатки та інші приміщення, якими туди-сюди снували павуки в синіх робочих халатах.

Величезний блискучий диск, що увінчував піраміди, слугував майданчиком для посадки космічних кораблів найрізноманітніших моделей. Чого тільки там не було! Раз у раз над диском зависали літаючі ромашки – легкий, як зрозуміла Марійка, вид повітряного транспорту. Поряд із ними курсували до фабрики й назад, у зоряне небо, вантажні космомашини: витягнуті, наче сосиски, кабачки, пузаті пихкаючі кавуни та груші-ракети, які дивно пересувалися – стрибками.

Вантаж у всіх був однаковий – навиті в мотки, накручені в клубочки та обмотані навколо котушок сріблясті павутинні нитки. Втім, були й нитки інших кольорів. Їх фарбували тут же, на фабриці. У правій піраміді на третьому поверсі розміщувався фарбувальний цех. Навіть з вулиці було видно, як працівники у гумових рукавичках полощуть нитки у ваннах, наповнених фарбами, а потім розвішують їх на вентиляторах для просушування.

Найцікавіше для Марійки було спостерігати за тим, що відбувалося на другому поверсі центральної піраміди. Це була святая святих швацької фабрики. У просторому цеху з дуже високими стелями виготовляли чарівні нитки. Павучихи в барвистих хусточках робили це, як то кажуть, вручну: випльовували павутину, перетирали її лапками, зв’язували павутинку з павутинкою, переплітали їх і водночас вголос читали заклинання. Павучих було дуже багато. Усіх не перелічити. І кожна з них випльовувала, терла, в'язала і щось говорила. З піраміди, хоч не було видно ані відчинених вікон, ані дверей, долинав безперервний монотонний гул. Нитки просто на очах товщали, наповнювалися сріблястим світлом.

Готовий продукт складали на конвеєр, яким його транспортували з поверху на поверх, з піраміди в піраміду. Після фарбування, наприклад, нитки відправлялися в лівий фабричний сектор, де була розташована випробувальна лабораторія. Там павуки-експерти в окулярах і халатах, тільки не в синіх, як у робітників, а в білих, розглядали через мікроскопи нитки, вивчали їхню структуру. На спеціальних верстатах нитки натягували, а потім навмисно м’яли їх та розчісували. У такий спосіб їх перевіряли на міцність. Треба віддати належне павучихам: більшість ниток витримували випробування. Якщо ж якась із них рвалася, експерти одразу ж її вилучали, позначали маркерами та складали у сміттєві мішки, одночасно вносячи відповідні записи до контрольних журналів. Після цього павук-секретар дзвонив до цеху з виготовлення ниток і через гучномовець дорікав працівницям за брак. Над робочим місцем винної павучихи спалахувала червона лампочка.

Поверхом нижче, під випробувальною лабораторією, розташовувалася дизайнерська студія, поруч із нею – ткацький цех і швацька майстерня. На великих полотнах, що займали всю стіну, художники малювали ескізи майбутніх костюмів і суконь. У сусідньому приміщенні всі ці дивовижні проєкти втілювалися в життя. Ткалі та швачки не використовували у своїй роботі голок та інших підручних засобів. Знов-таки, усе робилося вручну та за допомогою магії: із безлічі ниток створювалися тканини, а із тканин – найрізноманітніший одяг.

У примірювальному залі його приміряли манекенниці – павучихи в перуках і з накладними віями. Вони плавно ходили по подіуму, поверталися на всі боки, демонстрували сукні, блузки, сарафани та інші моделі головному оцінювачу. Це був товстий павук у блакитній перуці з довгими, майже до підлоги, кучерями. Його міцно збите тіло облягав модний камзол із позолоченими ґудзиками та пишним мереживним комірцем. Занадто, мабуть, пишним. Павук був незадоволений (чи то манекенницями, чи то одягом –  незрозуміло), емоційно жестикулював, лаявся. Його пишна перука від надмірних емоцій весь час сповзала набік. Манекенниці хихикали, кліпали накладними віями, від чого павук впадав у ще більшу лють.

На першому поверсі лівої піраміди працював магазин, де спритні продавчині розкладали на вітринах тканини, нитки, швацьку фурнітуру, тобто ґудзики, блискавки для спідниць, кнопки та багато інших дрібничок. Готовий одяг розвішували на вішалках і манекенах.

У цьому відділі Марійка побачила своїх друзів: Фло-майстра, його помічників, старого Сморчка та гнома Пупирка. Вони влаштувалися на зручному м’якому дивані й пили каву з маленьких чашечок. Їжинку Марійка помітила не відразу. Літера «Ї» разом із продавцем-консультантом перебирала нитки, розглядала, мацала їх і ті, що, на її думку, підходили, відкладала в кошик.