Глава 31 Веселка готова!

З гілочок і сучків, зліплених між собою воском, бджоли звели над річкою будівельне риштовання. На верхній площадці, де вже встановили бочки з фарбами, ходив, діловито засунувши руки за пояс, Хмелевич. Тут же, на троні, розмістилася королева Жужа. Поруч з нею (куди без нього?) стояв, по-жаб'ячому підігнувши коліна, маркіз Медок. Він ніжно погладжував свій животик, а іноді поплескував його і прислухався, чи булькає там.

Жужа засовалася в кріслі, що означало – час починати. Тільки ось художник королівського нетерпіння не помічав або не хотів помічати. Він все ходив туди-сюди, туди-сюди, раз у раз кидаючи в небо задумливі, оцінювальні погляди. Королева поки мовчала. Давалося це мовчання Жужі нелегко і не без допомоги міністра, який щось ласкаво шепотів їй на вушко.

Льодяниковий човник і яблуколіт погойдувалися на молочних хвилях. Марійка не покидала свій пост – місце біля віконця, з якого вона, як і раніше, виглядала. Та й як не виглядати, коли навколо відбувається стільки цікавого?

До речі, глядачів більше стало. Це прискакала на циркулі Ціпонька, в чарівному квітнику якої бджоли нарвали для фарб квітів. Літеру «Ц» супроводжував, пішки щоправда, довгоногий Тіпун.

– Цок-цок, швидше, поквапмося, – підганяла його Ціпа. – А то все пропустимо.

– Тра-та, легко тут деяким говорити, трати-та, – ображено вилетіло з-під гігантського капелюха літери «Т».

– Цить, цить, там щось відбувається, – відмахнулася від Тіпунчика Ціпа. – Дивись, дивись!

Перед початком операції з відкриття райдужного порталу, на яку всі вже давно і з таким нетерпінням чекали, Хмелевич вирішив раптом розім'ятися: хвацько став присідати і замахав худими руками, зображуючи млин. Мадам Жужа стиснула кулачки і глибоко вдихнула, явно маючи намір вибухнути гнівною тирадою, але маркіз Медок, який добре знав характер королеви, затулив їй рот віялом. Мудрий міністр, передбачаючи скандал, поспішив втрутитися:

– М-м-м, милий друже, – ввічливо звернувся він до художника, який стрибав на одній нозі, – чи можна, м-м-м, не зволікати?

Хмелевич, не перериваючи зарядки, боком, стрибками, попрямував до бочки з червоною рідиною і занурив у неї пензлик, після чого, розмахнувшись, плеснув фарбами в небо. Над річкою заіскрилася червона заграва. Погравшись трохи на сонці вогниками, сяяння витягнулося дугою і м'яко обійняло річку. Художник зосередив свою увагу на решті бочок і ще шість разів проробив ту саму процедуру – бризкався фарбами. Одна за одною під червоною дугою висвічувалися смуги веселки: помаранчева, жовта, зелена, блакитна, синя і фіолетова.

Веселковий міст з незвички прогнувся і, щоб не потрапити в молоко, присів навпочіпки. Пустотлива річка пішла хвилями, так і норовлячи полизати його фарби. У тих місцях, де краплі молока стикалися з райдужними волокнами, лунав жахливий тріск, ніби веселка ось-ось лопне.

– С-с-с, голубонько, не шуми, – заспокоював річку Сир Іванович. – С-с-с, душечко, краще поспи.

– Баю-баюньки-баю, – тоненькими голосами заспівали рибки, чим дуже здивували Марійку, яка була впевнена, що інших звуків, крім «буль-буль», ці милі створіння видавати не здатні.

Річка фермера послухалася, заснула. Фарби підсохли і засяяли ще яскравіше. Веселковий міст, зміцнівши, вигнув спину.

– Хо́роше, дуже файно! Який я молодець! – хвалився Хмелевич. – Портал готовий. Приймайте!

– Жу-жу, браво! Браво! – дружно заплескали крилами бджоли.

Королева теж плескала. Крилами! Так завзято, що здійнялася над троном і не помітила цього – тримала ніжки зігнутими, ніби все ще сиділа. Міністр намагався її утримати, смикав за пишні спідниці:

– М-м-м, обережніше, моя королево. Не підлітайте близько до веселки. Вона може вжалити блискавкою.

– Відчепіться від мене. Який ж-ж-же ви нудний?! – закапризувала мадам Жужа і, щоб позлити Медка, закружляла в танці. – Чи можу я трохи попустувати? Адже у нас свято – відкриття нової веселки?

– Можете, можете, мадам, але веселка, м-м-м, ще не зовсім готова.

– Тобто як не готова? Не зовсім? – застигла королева, і якраз вчасно, бо ще трохи, і їй не уникнути б зіткнення з веселковим полотном, яке іскрилося стародавньою магією.

Бджолиний рій запитливо задзижчав.

– Моя королево, м-м-м, я просто хотів сказати, що, м-м-м, веселку ще треба перевірити. Чи справді вона, м-м-м, працює як портал? І куди, м-м-м, веде цей прохід? Чи на Кордон?

– Так, так, жу-жу?! Жу-жу?! Перевірити! А раптом щось не так? Жу! – піднявся стурбований гул.

Його перервала мадам Жужа, рішуче махнувши віялом.

– Ну ж-ж-же, відчиняйте, – наказала вона. – Подивимося.