Глава 25 І знову Ліс Совісті

З голкопадом і пожежею розібралися. Винного гнома зобов'язали публічно попросити вибачення у Тіні. І це він ще легко відбувся. Все завдяки заступництву чаклуна Сморчка, чого, якщо чесно, ніхто від нього не очікував. Але факт лишається фактом – саме на прохання старого начальник поліції погодився не порушувати справу.

Бригада гномів, щоб спокутувати провину недбалого родича, який заплямував честь цілого клану, взялася відремонтувати пошкоджений пожежею мотузковий майданчик. Їм зголосилися допомогти Їжинка-в'язальниця і павучихи-ткалі. Але от халепа – чарівні нитки закінчилися. Нема з чого плести нову сітку.

Порадившись, літери дійшли згоди, що яблуколіт треба відправити до Сутінкової Долини, де розташована ткацька фабрика павуків-магів. Як запевнив Фло-майстер, яблука, не без участі Тіні, вдалося привести до ладу, і вони хутко злітають на Кордон. Якби тільки пальне десь дістати...

– Я можу злити вам з ромашки паливо, що залишилося, – надійшла пропозиція від Карате. – На половину шляху має вистачити, а там дозаправитеся. Моя ж машинка, як я бачу, надовго тут застрягла. Поки полагодимо кабачок, відрегулюємо ромашку, заново завантажимо голки, ви, сподіваюся, повернетеся.

– Сефдечно дякую, милий дфуже, – розчулився до сліз Фло і підійшов до водія, щоб обійняти його.

Карате відмахувався від такого прояву почуттів, аргументуючи це тим, що звик обійматися виключно з дамами.

Валізу було вирішено не брати в Сутінкову Долину, щоб вона не гальмувала політ космояблук. Опанас Оперенко виділив для кораблика поліцейську стоянку. А от пасажирам доведеться коротати час у дуплі, тобто в камерах. Не дуже весело, звичайно, але готелю біля піраміди немає.

Марійка мовчки дивилася на те, як Ух, Ех і Фло-майстер готуються до польоту: переливають пальне по спеціальній трубі, простягнутій від ромашки до яблук, змащують маслом пропелер. Дивилася вона так, дивилася і раптом розплакалася.

На запитання друзів, що сталося, чи не болить щось, дівчинка, схлипуючи і гикаючи, відповіла:

– Що ж це виходить? Я, бачте, вперше і, можливо, востаннє потрапила в казку, а на всі дива подивитися не можу. Як це так?! Без мене летять!.. Я буду тут, а фабрика там… А там нитки… У-у-у… Я теж хочу летіти. Можна?

– Ах, – професор Абра-ар погладив Марійку по голівці, – ми не маємо права вказувати людському дитинчаті. Летіти чи не летіти, земна дівчинка вирішує сама.

– Б-б-бир, – здригнувся Бурундун. – Попереджаю – там павуки! Павуки!!!

– Нічого страшного, – усміхнулася дівчинка крізь сльози, – павуків я не боюся. До того ж я не буду сама.

– Їй-бо, – взяла Марійку за руку Їжинка, – я буду з тобою. Як фахівець із в'язання я зобов'язана відвідати фабрику. Інакше хто буде вибирати нитки?

– І ми з Тінню полетимо, – заявив старий Сморчок. – Гадаю, немає потреби доводити, наскільки корисною може бути моя Аратс?

– Вай, слушно каже, – погодився з чаклуном В'юн.

– Дійсно, так, – підтакнула Дзинь-да-да.

Отже, майстер Фло, Ух, Ех, Марійка, Їжинка, старий Сморчок і Тінь сформували нову команду. Місць у яблуках вистачило на всіх. Навіть залишилося одне вільне крісло. Його зайняв гном – той самий, з чиєї вини сталася пожежа.

– Я завинив, мені і летіти, – сказав карлик, влаштовуючись у кріслі поруч із Марійкою. – До речі, мене Пупирком звати.

– Дуже приємно, – ввічливо кивнула дівчинка.

Вона клацнула застібкою на ремені, яким пристібала себе до крісла. Один раз Марійка вже випала з яблучної кабінки, і їй не хотілося повторити цей досвід. Зрештою, наступного разу рятівної сітки може і не виявитися поруч.

Яблуколіт спробував нове пальне, оцінюючи, чи смачне воно, загудів, даючи зрозуміти, що підійде, і злетів над майданчиком. Фло-майстер увімкнув систему навігації, яка мала допомогти яблукам пробратися крізь ялинові зарості без поранень.

– Політ нормальний, е-е-ех! – повідомив через деякий час Ех, склавши кружечком вказівний і великий пальці.

Майстер Фло нічого не сказав, тільки задоволено закинув ногу на ногу. Яблука спритно маневрували між голками, уникаючи зіткнення з ними. Здавалося, ще трохи, і колючі джунглі закінчаться… Та де там! Схаменувшись, повіяв вітер. Він не бажав випускати свою іграшку, він налаштувався на довгу гру.

– Подму, подму! – галасував пустун, розгойдуючи пухнасті ялинові гілки.

Букву «Ф» витівки вітру не збентежили. Навчений минулим польотом через Ліс Совісті майстер підстрахувався – налаштував захисний купол. Абсолютно прозорий, він не був помітний оку, проте надійно вкривав яблука. Варто було якійсь настирливій голці зазіхнути на їхню шкірку, як купол активувався, наповнювався світлом, під впливом якого голки плавилися. До оборони яблукольоту приєдналися також електроножиці, що зрізали голки на його шляху. Тільки й було чутно: чирк-чирк, чирк-чирк.

Вітер образився, надувся і, здавалося б, відчепився, але вже за хвилину, коли яблука майже досягли верхньої межі лісу, на них наринув потужний потік повітря. Космічний корабель закрутило у вихорі і відкинуло назад – у колючі хащі. Однак і в цій ситуації спритний Фло не розгубився, встиг натиснути на потрібну кнопку. З яблук викинуло ланцюг, до якого кріпився якір із закрученим носом. Він пірнув під пишну мантію красуні-ялини, зачепився гачком за гілку. Ланцюжок, слідуючи за якорем, обкрутив стрункий стовбур дерева. Яблуколіт завис і, немов маятник, почав розгойдуватися від ялини до ялини, розтоплюючи захисним куполом їхню колючу хвою. Голки совісті, опливаючи, густими краплями падали на шорсткі стовбури, тут же до них прикипали і застигали, утворюючи химерний малюнок.

З яблук висунулися дві роботизовані руки. Якийсь час вони перебирали пальцями, передчуваючи цікаву для них роботу, а потім обійняли заляпаний совістю стовбур. Забруднившись, руки липнули до кори і з тріском від неї відривалися, залишаючи назавжди на бідному дереві свої відбитки. Поступово, виток за витком, вони розкручували ланцюг і видиралися на ялинову верхівку, де на них чекав якір.