Глава 22 Ох, поліція!

– Овва! Що тут відбувається? – поцікавився, для солідності зсунувши брови, повненький поліцейський, який файно гарцював верхи на зеленій комасі – молодому гарячому конику-стрибунці. Спеціально для земної дівчинки представник казкового закону приклав руку до кашкетки, віддаючи честь: – Оперуповноважений Опанас Оперенко. До ваших послуг!

Марійка присіла, зобразивши реверанс. Вона впізнала в новому знайомому літеру «О», символ якої був вишитий на синьому мундирі, якраз на тому місці, де, округлившись після обіду, проглядало сите черевце. Поліцейська кашкетка була замала для коротко стриженої голови літери «О», тому сповзла майже на саму потилицю. Щоб вона не злетіла, поліцейський періодично плескав по ній долонею або поправляв смугастим жезлом.

Легко подолавши відстань у два поверхи, коник з довгими вусиками на конусоподібній голові і дуже сильно розвиненими задніми лапками приземлився біля гномів, затанцював, пішов колами, закусив вудила і, якби міг, неодмінно заіржав би по-конячому. Вершник заспокоював свого скакуна, натягнувши поводи і стиснувши колінами його зелені боки:

– Тпру, тпру! Ох-ох! Стій, я тобі кажу!

Тпрукання не допомогло. Коник став дибки, скинув поліцейського, після чого підстрибнув до яблук і, не спитавши на те дозволу, відкусив шматочок ароматної соковитої м'якоті.

– Кафаул! Він же гфизе наш космоліт?! – запанікував Фло-майстер.

– Ох-ох, що ти, окаянний? Ох! – побіг слідом за коником поліцейський.

Але куди йому до прудконогого скакуна? До того ж його спецвзуття на товстих підошвах і зі шпорами у вигляді зірочок весь час чіплялося за мотузкову сітку. Поліцейський спотикався, падав, стогнав і підводився, знову падав, стогнав і підводився. Зрештою Опанасу набридло падати, і він, згадавши про щось, поліз перевіряти свої кишені: поплескав по них, помацав, вивернув, потрусив. Посипалися ванільні бублики, а з-за пазухи, куди також навідався з перевіркою поліцейський, випав великий, присипаний маком крендель.

– Кузь, Кузь, Кузь! Йди-но сюди! – кликав Опанас коника і постукував бубликами, які нанизав на свої короткі товсті пальці.

Це спрацювало. Збайдужівши до яблук, коник, немов загіпнотизований, поскакав на стукіт бубликових кастаньєт.

– Рідненький, – окликнула поліцейського з верхнього поверху чорнява циганка і скинула йому червоний плащ. – Лови. Згодиться.

Вільною від бубликів рукою Опанас підхопив плащ і, коли скакун уткнувся своєю ненажерливою мордочкою в частування, накинув його на голову коника. Під яскравою накидкою, що переливалася гладким шовком, пролунало хрумтіння. Коник, схоже, заспокоївся і повністю сконцентрувався на поїданні смачних бубликів.

– Хі-хі, – не утримавшись, пирскнула сміхом Марійка, – навіщо потрібен плащ?

– Ах, – задоволено потер руки Абра-ар, який вже скучив за своїми професорськими поясненнями, – це щоб відвернути увагу скакуна. Антресолівські коники, бачте, аж розум втрачають від яблук. Якщо побачать їх, точно дуріють. Ах, шановні, вважаю, що яблукольоту варто змінити місце паркування. Поки бублики не закінчилися!

Ух, Ех і Фло-майстер кинулися до своїх кабінок. Загурчав мотор, закрутився, видаючи тихий переривчастий звук, багатолопатевий пропелер. Яблуколіт пару разів підстрибнув, розгойдавши мотузковий гамак, злетів, описав дугу навколо стовбура могутньої ялини і зник з очей.

– Ох, однією проблемою менше, – розслабився Опанас Оперенко і тильним боком широкої долоні витер спітніле чоло.

Потім, бігцем кинувши погляд на плащ, який легко колихався під такт голосного хрумкотіння коника, поліцейський підняв свою тісну, маленьку кашкетку, дістав захований на потилиці запасний бублик, засунув його собі в рот і, з насолодою плямкаючи, почав смоктати, немов малюк соску.

– Рарурі-ра, ха-ха! – весело засміялася циганка на верхньому балконі. Без сорому тикаючи пальчиком з довгим нігтем в оперуповноваженого, красуня глузливо вигукнула: – Такий собі правоохоронець! Поводиться, як дитина. Мабуть, вже забув, навіщо сюди прискакав? Бравий, бравий офіцер! Ра-ра!

– Ох! Цур та пек тобі! – погрозив кулаком циганочці Оперенко. – Ти у мене, Розочко, дожартуєшся.

– Ро-ро, хо-хо! – не вгамовувалася насмішниця. – Що ти мені зробиш, начальнику? Радше розслідуй-но, допит проведи. Я ж тут ніби між іншим. Я лише літера «Р». Йшла собі у справах, а ти лаєшся.

Гноми обступили поліцейського. Деякий час вони з цікавістю слухали, як сперечаються літери «О» і «Р». Але дуже скоро їм набридло залишатися осторонь, і карлики взялися до своєї улюбленої справи – почали кричати і сваритися. Зчинився неймовірний галас!

– Вимагаємо справедливості!

– Яка ганьба?!

– Права чесних гномів порушені!

– Чаклуна покарати, Тінь заслати!

– Темним не місце в казках!

Крикуни напирали на букву «О», все голосніше кричали і все активніше розмахували ліктями. Найспритніші з них, користуючись метушнею, тишком-нишком підбирали не помічені коником бублики і ховали у себе за пазухою. Вкрай знахабнівши, гномики полізли під плащ, щоб відібрати останній бублик у скакуна Кузі.

– Ой-ой, – заблагав Опанас, – не всі відразу, по черзі розповідайте. Я нічого не розберу.

Його обличчя розчервонілося, і тепер оперуповноважений мало відрізнявся від червононосих карликів. Хіба що кашкетом?..

Терпець Юшці Юговому увірвався. Вдаривши списом у щит, він протрубив своїм зичним командирським голосом:

– Тихо-о-о! Юшкині діти, мовчати!

Крикуни замовкли, позадкували. Грізного воєводи всі побоювалися, навіть норовливі гноми.

Скориставшись затишшям, поліцейський запропонував:

– Ох-ох, нехай хтось один пояснить суть справи.

Вперед вийшов Абра-ар. Він був літерою «А», першою в алфавіті, і мав славу найграмотнішого громадянина Антресолії, тому ніхто не заперечував проти його кандидатури на роль оповідача.

– Ах, шановний поліцейський, ці люб'язні, ці наймиліші громадяни, – професор вказав на гномів, які від подиву витягнули шиї, оскільки їх ще ніхто не називав люб'язними, а наймилішими й поготів, – хочуть сказати...