Глава 15 Команда парорятівників, або Що скаже бос?

Найвидатніший майстер фантазійних справ Фло та його помічники Ух і Ех розповіли Марійці та її друзям, що потрапили у Надсвіт випадково. Вони просто йшли слідом за Хробаками Сумніву. Ці казкові паразити прогризають у космосі чорні діри, через які витікає чарівна пара. Якщо й надалі так буде продовжуватися, Надсвіт поступово розсмокчеться, а разом з ним можуть зникнути янголи. Назавжди буде втрачена пам'ять про минулі фантазії... Щоб запобігти катастрофі, була зібрана команда парорятівників у складі літер «Ф», «У» та «Е». Їхнє завдання – відстежувати Хробаків Сумнівів і латати залишені ними чорні діри. На жаль, знищити самих Хробаків дуже складно. Це не під силу навіть янголам – вищим істотам. Куди вже простим антресолькам, тобто пересічним жителям Антресолії, якими є літери?..

– Фах-фах-фах, – видихнув Фло-майстер і розвів руками, ніби виправдовуючись. – Людські Сумніви пристосовуються до будь-яких умов. Нічим їх не візьмеш.

– Угу-угу, – похмуро кивав кудлатою головою Ух, погоджуючись із босом. – Хробаки... Їх нічим не діймеш. Хіба що сік із чарівних яблук, вирощених ельфами на місці пенькової галявини, одурманює Сумніви. Але це лише тимчасовий ефект. Тимчасовий...

– Ей! – весело вигукнув Ех і підморгнув товаришам, щоб ті не сумували. – Але, як ми бачимо, ви впоралися з паразитами. Розкажіть, як вам це вдалося?

Лисий і двоє курносиків уважно дивилися на янголів, чекаючи від них на відповідь. Однак птахи, що оточили яблука, здивовано розмахували крилами і мовчали. Ні словом не обмовилися також пасажири валізи, яку яблуколіт взяв на буксир. Марійка, бачачи, що так нічого не вийде, вирішила проявити ініціативу.

– Розумієте, це все заслуга Сморчка і його улюблениці – Тіні, – пояснила дівчинка і вказала на валізу, куди сховалася, ховаючись від пильних поглядів, Аратс.

Старий не ховався. Він гордо випростав спину, показуючи всім, що йому нема чого соромитися. Можливо, вперше за багато років Сморчок був так упевнений у своїй правоті. Шапка, яка завжди тонко вловлювала настрій хазяїна, захоплено підняла хвіст трубою.

– Фиф? – недовірливо фуркнув Фло, зняв окуляри, протер їх рукавом комбінезона і знову надів на ніс. – Не може бути?! Не віфю! Ні, я цілком можу пфипустити, що Тінь всеїдна і здатна поглинути Сумніви. Так, фактично будь-яке сміття, яке залишають люди. Але! Навіщо їй це фобити? Пфосто так? Безкофисливо? Ні, тут щось не так.

– Який ви невіруючий! Може, і вас Хробак Сумніву вкусив? Скрізь підступ шукаєте! – дорікнула Марійка букві «Ф». – Я по собі знаю, який болючий хробаковий укус. Якби не Тінь, яка склювала Сумніви, що б з нами було? Правда?

Останнє питання було адресоване янголам. Точніше, тому з них, хто, як і дівчинка, пізнав на собі укус Хробака Сумніву. Марійка розраховувала на його допомогу. Їй здавалося, що він має розуміти її краще, ніж інші. І янгол таки відгукнувся:

– Людське дитинча каже правду. Ми самі не впоралися б. Хай там що, а чаклун і Тінь заслужили на нашу вдячність.

– Дякуємо… Дякуємо… – неохоче схилили голови ангелоптиці і приклали долоні до бузкових грудей.

Марійка підстрибнула і заплескала в долоні. Вона раділа, що її підтримали. Та ще хто підтримав? Янголи! Найзагадковіші істоти в казках!

– Я ж казала, що старий і Тінь його хороші! Я ж казала! – весело защебетала дівчинка. – Я відчувала!

– Ех, як добре, що все добре, – блиснув білозубою усмішкою Ех, дивлячись на дівча. – Е-е-ех… Була не була! Я вірю дівчинці, вірю в те, що чаклун виправляється. Хоч і накоїв він у минулому багато такого, про що й згадувати не хочеться… Давайте повіримо йому! Справді?! Що скажеш, друже?

Ех штовхнув Уха, але той не відреагував – все стояв, роззявивши рота. Тоді пустун Ех смикнув його за брудну штанину.

– Уй, – схаменувся Ух, ловлячи штани, які мало не втекли від нього.

Марійка підбігла до нього, заглянула в його блакитні очі:

– Що скажете? Ви довіряєте чаклуну Сморчку? Ви заступитеся за нього перед Хранителем? Ну-бо, скажіть, що він хороший?!

– Ух… – почухав підборіддя Ух, а потім раптом усміхнувся. – Я що? Я «за»! Нехай буде хороший. А що скаже наш бос?

Дівча, Ух і Ех повернулися до літери «Ф». Однак крісло майстра було порожнім. Спритний Фло стояв, підпершись руками в боки, біля вікна і не зводив очей зі старого Сморчка, якому було байдуже, що його розглядають, оцінюють, критикують, лають. Він пестив Тінь, що прилипла до нього, і водночас заспокоював, ніжно поплескуючи, шапку, яка глухо ричала, ревнуючи хазяїна до Аратс.

– Фа-фа-фа, яка пфив'язаність? – задумливо промовив майстер Фло. – Хто б міг подумати? Які теплі почуття?! Може, дійсно стафик випфавився? Якщо він здатний любити, отже...

– Уй! Ей! Що це означає? – запитали його Ух і Ех.

– Це означає, що чаклун і Тінь хороші, – замість літери «Ф» підсумувала Марійка. – Треба дати їм шанс!

– Ну що з вами пофобиш? – підняв руки вгору Фло. – Тфеба – так тфеба! І дамо!! Але… за однієї умови. Чаклун і Тінь допоможуть нам зашити чофні діфки.

– Можете покластися на нас, – охоче відгукнувся Сморчок і від повноти почуттів козирнув.

Хутро на його шапці заурчало, лизнуло пальці хазяїна шорстким язичком.

Аратс умостилася на кормі валізоподібного кораблика і з радості почала бовтати ніжками, збиваючи кучеряву пару, яка від такого струсу ще настирливіше лізла в щілини, дражнила і лоскотала. З валізи відразу ж сварливо долинуло:

– Апчхи, алергія...