Глава 12 Номер на 548-му поверсі, або Трень, трень, трень!

Земній дівчинці та її супутникам, які прибули до парасолькового міста в старій валізі з-під швацької машинки, янголи дали притулок. Доти, доки гості будуть накреслювати свої подальші плани. А щоб було комфортніше планувати, їх розквартирували по парочосах. Марійці дістався двомісний номер на 548-му поверсі, куди вона заселилася удвох із Дзинь-да-да.

Усередині комірчастого приміщення було тепло, а не спекотно, як зовні, і головне – сухо. Чарівна пара, здавалося, боялася переступити поріг ромбоподібних дверей, які одночасно служили віконцем. Жодних інших дверних прорізів у крихітній кімнатці з перекошеними стінами і кривою стелею Марійка не виявила. А втім, як і меблів. У тому значенні, в якому дівчинка звикла розуміти слово «меблі». Ані ліжечка, ані крісла, ані стільчика, ані навіть примітивного табурета... Тільки два сідала, схожі на ті жердини, які Марійка бачила в селі, в бабусиному курнику, а під ними, на підлозі, розмістилися два на вигляд досить затишні гнізда, звиті із сухих гілочок якоїсь пахучої рослини.

– Ми, як курки, спати будемо? Ото сміху буде, коли розповім комусь! – не стрималася дівчинка, дозволила собі трохи повередувати.

Вона почувалася втомленою. Начебто нічого особливого не робила? Ну, трохи покрутилася на хвилях пари, а потім посиділа на дні валізи? І так втомилася, що очі самі заплющуються, а долоні так і просяться під щічку, щоб підперти її, коли дівчинка ляже спати, прийнявши улюблену позу – калачиком на боці.

– Так, по-пташиному, – пролунав сонний голосок Дзинь-да-да із другого гнізда, де вона вже вмостилася, щоб відпочити. – Ти зараз переконаєшся, як солодко спиться в ароматних гніздах.

– Сподіваюся, – прошепотіла Марійка, сховавши обличчя в сухих стеблинках, усіяних дрібними блакитними квіточками.

Гілочки лоскотали її ніс і підборіддя та ніжним шелестом бажали приємних снів. І дивні, яскраві сни не забарилися. Марійчині вії вдячно тремтіли, зустрічаючи казкові видіння, в яких вона бігала  галявиною, вкритою блакитними квітами, і плескала долоньками по дзвоникоподібних бутонах. Трень, трень, трень! – завзято дзеленчали дзвіночки й обсипали дівчинку чарівним пилком. Трень, трень, трень!!!

– Та що ж це таке? – пробурмотіла буква «Д». – Спати не дають. Роздзеленчалися тут…

Трень, трень, трень! – наполегливо лунало з вулиці.

Дівчинка повернулася на спину, потягнулася, позіхнула і неохоче розплющила очі, випускаючи на волю сни.

– Шор-шор, шкода-шкода! Шур-шур, шкода! Шар-шар!.. – шелестіли дівчинці на вушко, ніби вибачаючись, сухі травинки.

– Нічого не вдієш… Іншим разом… – заспокоїла їх Марійка і ласкаво провела долонькою по шурхотливих стеблинках.

Засушені гілочки так приємно пахли, що дівчатко не втрималося від спокуси і відламало парочку собі на згадку.

Дзинь-да-да вже стояла біля віконця. Марійка, вибравшись із гнізда, поспішила до неї. Треба було з'ясувати, що стало причиною переполоху. Вулиці парасолькового міста, ледь помітні крізь клуби запашної пари, були переповнені ангелоптицями. Вони стурбовано снували туди-сюди, стріляючи пір'ям, яке, трохи покрутившись, впивалося в стіни парочосів.

А чарівна сигналізація все надривалася, чекаючи, коли її вимкнуть: трень, трень, трень!

– Що сталося? – запитала літера «Д» людиноптаха, який поспіхом натрапив на їхнє вікно.

Та не зовсім вдало. Пір'я крил застрягло в стіні, і, хоч як тужився янгол, він не міг від неї відірватися. Гостре пір'я впилося занадто глибоко. Марійка і Дзинь-да-да співчутливо спостерігали за пташиними спробами вивільнитися.

– Давай, милесенький, давай! У тебе все вийде! – весело переконувала втомленого янгола Дзинь-да-да, вирішивши, що, якщо не може допомогти йому справою, то зобов'язана хоча б підбадьорити бідолаху добрим словом. – Ще раз! Ну ж бо?!

Добрі слова дійсно допомогли. Птахоангел затих, глибоко вдихнув, набираючись сил, і потужним ривком витягнув зі стіни пір'я-ножі лівого крила. Тепер йому стало легше. Тримаючись на клубах пари за допомогою одного крила, він впевнено, одне за одним, висмикував пір'я, що залишилося в стіні. Скоро і праве крило випросталося, готуючись до польоту.

– Зачекайте, не відлітайте! – окликнула фіолетового птаха Марійка, висунувшись із вікна.

Дзинь-да-да підтримувала дівчинку, щоб вона не впала. 548-й поверх все-таки!

Янгол завис над вікном.

– Перепрошую, панночки, – підкреслено ввічливо звернувся він до дівчаток, – я дуже поспішаю. У нас ХС!

Марійка зашарілася й інстинктивно поправила волосся. Справді, чи часто її називають панночкою?

Дзинь-да-да, звикла до компліментів, продовжила розпитувати ввічливу птахолюдину:

– Скажіть, будь ласка, що таке ХС?

– Хробаки Сумніву, – коротко відповів янгол і, вважаючи, що з нього досить пояснень, відвернувся.

– Зачекайте! – знову крикнула Марійка. – Візьміть нас із собою?!

Ангелоптиця скептично хитала головою, проте не відлітала, а все кружляла над вікном, з якого визирали дві допитливі голівки. Дівчатка не зводили з янгола очей.

– Дійсно! – підтримала подружку Дзинь-да-да. – Не варто недооцінювати силу Чистого Серця і магію літер. Ми допоможемо. Тільки візьміть нас!

Дивно, але птахоангел погодився.

– Прошу, панночки, на борт, – послужливо підставив він спину.

Марійка позадкувала, побоюючись гострого янгольського пір'я. Буква «Д» обійняла її і прошепотіла на вушко:

– Не бійся, малятко. На спині у янголів пір'я немає. Тільки крил намагайся не торкатися.

Дівчата сміливо перестрибнули з вікна на спину птахолюдини і, немов відважні вершниці, осідлавши його, вирушили в політ. Там, за завісою сріблястої пари, яка за звичкою волого обіймала мандрівниць, на них чекала нова пригода.