Глава 2 Улюблені іграшки Марійки

Після місяця, проведеного в селі у бабусі, Марійка повернулася додому. Посвіжіла, засмагла. Її розкішні біляві кучері, щедро приголублені південним сонечком, набули бурштинового блиску. Ніби промінчики, зібрані у два пишні хвостики, спадають вони до ніжних дитячих плечей. Зовні, мабуть, багатьом здається, що дівчинка світиться зсередини, а голову її вінчає золотий променистий німб. Як на улюбленій іконі Марійчиної бабусі, що в кутку стоїть, біля самого вікна.

– Золотце наше! Наш Сонячний Зайчик! – розкрив обійми, зустрічаючи доньку, тато.

Його вуса кололи шию і щоку Марійки, але дівчинка не скаржилася, тісніше пригорталася до батька, скучивши за його запахом, за його ласкою. Ось за ким вона скучала найбільше! А ще за друзями з дитячого садка і двору. Їх у Марійки багато, особливо з числа хлопчаків. За застеленим рожевим покривалом ліжечком, на якому найсолодше спиться. За іграшками, книжками, олівцями – за всім тим рідним і милим, що зветься домом.

Навіть скучила Марійка за нічним гуркотом вагонів, які стикаються, з'єднуючись у довгий потяг! Шум залізничного депо, розташованого поблизу з будинком, де проживає родина Журавлів, особливо дратує маму. Тільки-но вечір на поріг, вона починає бурчати на тата, Марійку й на весь світ, бідкатися, погрожуючи кулаком комусь за вікном, що знову не зможе через ці залізяки окаянні заснути. І справді не засне, поки не засуне у вуха ватяні затички.

А ось Марійка до гуркоту, хоч як дивно, звикла. Він їй по-своєму подобається. Лежачи в ліжечку, дівчинка уявляє собі, що десь там, у полі, борються закуті в обладунки велетні, б'ються грудьми об груди, викрешують мечами іскри. Усе через що? Через кохання, звісно! До прекрасної пані, у якої, як годиться в казці, зірка на лобі горить, а з-під коси місяць сріблястий визирає.

– Хі-хі, – часто сміється, натягнувши до підборіддя ковдрочку, Марійка, коли фантазує ось так, перед сном. – Цікаво, ця казкова красуня, коли голову миє, виймає місяць з-під коси? Хі-хі... Адже він може заіржавіти? Чи місяці не іржавіють? Хі-хі!

Марійка дуже любить мріяти і фантазувати. Хоча яка дитина цього не любить? Адже, коли мрієш, так легко гратися! І неважливо, що у тебе в руках: дорогі ляльки, які зазвичай купує мама, або якась нісенітниця. Це мамине слово – нісенітниця. Вона завжди так каже і гидливо стискає губи, коли застає дочку за іграми з «непристойними», тобто не з фірмових магазинів, іграшками.

«Мама не розуміє, – сердиться дівча, – що так цікавіше, що набагато приємніше придумати самій іграшку, а потім змайструвати її своїми руками».

Інша річ – Петюнька з Яшкою. Найліпші друзі! Вони розуміють Марійку. Вони й навчили її фантазувати з нісенітницями. Особливо меткий на вигадки Петюня. Головатий хлопчик! Якщо потрібно придумати щось гарне, романтичне, без нього не обійтися. Це він, між іншим, назвав Марійку Сонячним Зайчиком! І тепер з його подачі дівчинку із золотистими локонами всі так називають – і на вулиці, і вдома. Яшка ж більше схильний до витівок, що теж іноді непогано.

– Здрастуйте, мої дорогі! Здрастуйте, мої рідні! – вітається Марійка і, від хвилювання закусивши губу, дістає з шухлядки письмового столу коробку з «коштовностями» – шаховими фігурками, великими, вирізаними з дерева невідомим майстром.

Їх татко знайшов якось на лавочці у дворі. Довго потім він сусідів розпитував, чиї шахи, але, так і не знайшовши власника, приніс коробку додому. Оскільки в домі Журавлів шахами ніхто не захоплювався, знахідку віддали Марійці.

– Нехай бавиться, – сказав тато, почухавши лисину.

Ось і бавиться донька: наліпила на фігурки пластилін – це волосся, обмотала їх блискучими обгортками від цукерок – це сукні та фраки. Із доміно і шашок, які Марійка теж привласнила, вона облаштувала в дерев'яній коробці палацові покої для своїх шахових чоловічків.

«Не потрібна мені дорога лялька, – розмірковує, спершись на стіл, Сонячний Зайчик. – Візьму-но я білий пластмасовий глечик, вставлю в нього дулом вниз водяний пістолет – подарунок Яшки. Навіщо він мені? Не по горобцях же стріляти? А так стане «обличчям» фігуристої «ляльки». Чим глечик не дамська фігура? І талія, і стегна є, і навіть груди! Прив'яжемо до рукоятки стрічки або ниточки. Виходить чудове волосся! Із пластиліну наліпимо очі, ніс, губи. Ото краля буде! Напрочуд гарна!»

Якщо нудно гратися вдома, Марійка закопує у дворі скарб. Хлопчаки їй завжди допомагають шукати для скарбу ПОТРІБНІ речі. Намистинки, наприклад, чи монетки, камінчики незвичайної форми, мушлі та інші дивовижні речі. Нерідко в пошуках бере участь Вовка – відомий на весь двір хуліган і забіяка. Його всі побоюються, зокрема й Яшка, який сам не проти того, щоб похуліганити. У тому сенсі, що фінгал кривднику запросто поставити може...

Але це нічого. Сонячний Зайчик дозволяє різним хлопчикам бігати за собою: і тихоням на кшталт Петюньки, і забіякам, як Яшка з Вовкою. Їй цікаво спостерігати, як змагаються хлопчики, як борються за її увагу. Прямо як ті уявні велетні, що гупають ночами залізом заради казкової пані із зіркою на лобі та косою, під якою заховано місяць. Тільки хлопчики не дзвенять обладунками, а ліктями штовхаються і добрих стусанів колінами роздають, намагаючись першими протиснутися до Марійки і простягнути їй на долоньці пір'їнку, канцелярську скріпку, брелок, олівець, сірникову коробку, фрагмент від розірваного ланцюжка або засушену квіточку... Все це «добро» збирається докупи на дні ямки, затуляється кольоровим скельцем і прикопується. А наступного дня розкопується, оскільки малюкам неодмінно треба знати, чи цілий скарб. Після чого переховується в іншому місці, яке надійніше. І так багато разів, по всьому двору, до автостоянки, де починається асфальт і копати вже ніде...

Так, Марійка любить фантазувати, і це у неї виходить добре. Іноді для своїх ігор їй навіть не потрібно нічого вигадувати. Фантазії самі знаходять дівчинку і залучають її до гри. Найцікавішої та найвеселішої гри у світі!