Пригоди Люсі

Я зараз знаходжусь в закритому монастирі. Так я, ще не давала обітин, але можливо скоро буду їх складати. Ще залишилось 2 дня і я повернусь додому. Це буде мій останній раз коли я можу побути вдома. Це засмучує скажете ви, але я це маю розпізнати чи хочу я бути в монастирі все своє життя.

Ще більше я хочу побачити друзів які пишуть, але вживу краще. Я за ними сумую. Знаю, що Єва з Ромою живуть разом мають вже п'ятеро дітей. Ще у мене є подруга Настя і Катя. Настя це подруга яка постійно шукала своє кохання і врешті решт вона знайшла його Нікіта. Він з моєї спільноти не скажу, що він розумний, але Настя дала йому розуму. Вона з ним вже два роки і мають одну дитину. На мою думку вони щасливі, але побачити я їх хочу, бо вже рік я їх не бачила.

Катя вона довго також чекала своє кохання, але їй прийшлось не солодко вона зараз в подружжі з Вітею. Але він був у семінарії 2 роки тому поки з ним зустрічалась вона до цього чекала його два роки. Я вважаю це покликання, що варто було чекати. Вони в подружжі теж два роки мають вони двоє дітей. Я думаю, що вони теж щасливі, але я дуже за ними сумую.

 Я приїхавши додому вирішила зайти до однієї семінарії до катехістів, щоб поділитись досвідом цього року який провела в монастирі.

Перш ніж дойти я побачила Юлія. Моє серце завмерло і він теж просто дивився на мене. Ми двоє були здивовані цій зустрічі. Маю признатись чорний йому личив. Чи кохала я його, ще? Чи були взагалі почуття до нього? Я не знала. Привіт- сказав він. Ти повернулась?- схвильовано запитав він. Привіт, так але тимчасово. У мене є місяць перед обітами.- відповіла я. Круто, ти хоч продовжувати?Не знаю я хочу це зрозуміти, ще. Тому прийшла на зустріч до катехістів.- рішуче відповіла я. Зрозуміло - не дуже радісно відповів він. А ти? На якому етапі?- запитала я. Я…. Я тільки маю колоратку. Ще також розпізнаю своє покликання.- розгублено відповів він. Добре я піду, рада була зустрітись- сказавши це я пішла в катехитичний зал де мала відбутись зустріч.

 Прийшовши в зал там мене вже чекали катехісти я радо привіталася та розповіла про свій досвід, що їх поставив перед питанням чи хочу я продовжувати? Я була точно не готова до такого питання про, що їм так і сказала. Все було в перемішку і я не розуміла чи це справді поклик мого серця чи це щось інше? Одним словом катехісти сказали, що потрібно просити відповіді у Бога.

 Йдучи додому я думала чи добре є те, що я побачила Юлія? Але поставивши ці питання в сторону я попрямувала додому, але перед цим вирішила зустрітись з Катьою і Настьою. 

 Ми зустрілись в одному кафе. Ми були раді зустрічі, що мене привело до сліз. Я ще більше не могла зрозуміти чи хочу я втрачати зв'язок з цими людьми назавжди? Привіт, як у вас справи? Виглядаєте виснаженими! Звичайно ти думаєш з дітьми легко- відповіла Настя. То точно, вони кожен рік все вредніші і вредніші! Особливо коли їх троє!- відповіла Катя. Я бачу вам не солодко, але тепер ми місяць гуляєм. Мені, ще місяць залишився. І все… Ти чого? Все буде добре!- відповіли вони. Ми трішки, ще посиділи і я попрямувала додому. Там мене чекали сьози обійми і тд.

 Я ще більше сумнівалась чи потрібно мені це робити. Кажуть сумнів це не Боже, це темрява яка не дає побачити правильної відповіді. І коли таке відбувається рішенням є просто почекати світла, що просвіти відповідь на твоє питання. Але чого так все запутано?

Вранці я вирішила піти на ранішню службу. Йдучи до храму я побачила Юлія який йшов на проти також на службу. Йдучи я зрозуміла, що він може бути моєю перешкодою і, що не потрібно стикатись з ним. Дійшовши до храму я попрямувала до останнього заднього бокового місця, воно мені подобається тим, що там спокійно і затишно. І люди тебе менше бачать. Одним словом комфортно. Але як я була здивована коли побачила Юлія, який служив біля вівтаря. Він досі був гарним для мене, але чому ми ростались? Відповідь просто ми хотіли розпізнати щей інші покликання. Це трішки не розумно розходитись якщо любите, але я не дуже за це жалію. 

 Після служби я швидко попрямувала додому щоб не здибатись з Юлієм, але у долі свої плани. І коли я йшла по мосту він мене наздогнав. Тікаєш?- запитав він. Ні- розгублено відповіла я. Я думав ти вирішила забути про нашу умову і тікати від мене! Та ні, я просто спішу. Потрібно зустрітись з багато ким!- сумнівно відповіла я. Зрозумів я не входжу у твій список? Входиш, але я з тобою вже побачилась? Сумніваюсь, що ти так зустрічаєшся з людьми! Скажи ти справді не відчуваєш до мене нічого?- запитав він. Я не знаю. Як це запитав він! Як можна не знати чи відчуваєш ти щось? Я тебе не розумію- сказав він. Я просто промовчала бо я не хотіла відповідати. А може я не хотіла визнавати свої почуття які у мене не зникали. Люсі! Ти можеш зіпсувати життя не тільки собі. Пам'ятаєш коли ми розійшлись?- сказав він з слізьми. Ти сказала, що не хочеш, але мусиш. І я нічого не зрозумів бо не розумів чого так. Але зараз я розумію, що не цінував наше покликання. Зараз я даю більшу ціну ніж тоді. Ти сказала, що якщо в нас залишаються почуття то ми маємо про це сказати і не втрачати один одного! Люсі, ти маєш почуття?- з хвилюванням запитав він. Я дійсно не знала, що сказати. Чи маю я право отак псувати покликання, життя цій людині? Чи можливо я боялася за своє життя? Вибач, я не знаю! - відповіла я. Подумай скільки потрібно часу я маю до тебе почуття тому я готовий чекати!- сказав він. Усю дорогу подалі ми мовчали. Таким темпом ми дійшли до мого дому я подякувала і попросила не стикатись зімною. Йому це не сподобалось, але він погодився. 

 Після не довгого сидіння дома. Я вирішила піти до Роми з Євою. Прийшовши до них я побачила їхніх дітей на вигляд вони були милі, але тільки декілька хвилин. Поки Рома годував дітей Єва зімною сиділа на балконі. Вона не виглядала вже настільки щасливою, як тоді на їхньому весіллі. Єв усе добре? Напевно, у мене є все щоб бути щасливою діти, чоловік, квартира, друзі. Але я не відчуваю того щастя.- казала вона через сльози. Єв, що сталось? Мені здається Рома мені зраджує!- зі слізьми промовляла вона. Як це? Цього не може бути!- сказала я. Може він дуже часто в поїздках, пізно приходить додому, ще у нього в телефоні під паролем якась Ліза!- сказала вона. Єв ти можеш помилятись. Зараз потрібно більше працювати дітей у вас більше стало витрат також. А Ліза може вона по роботі і вони вирішують щось дуже важливе, що краще б ніхто не знав про це. Він ж журналіст може на когось щось копають.- сказала я. Можливо, але я відчуваю, що щось не так. На балкон зайшов Рома і запитав чи все добре. Я, ще трошки посиділа і пішла додому. Я йшла і думала чому навіть у таких сильних вірою, коханням людей не виходить ідеальний шлюб? І я вирішила, що маю поговорити з Ромою про це особисто.