Пробудження Люмка

Весна прийшла тихо.
Спочатку — у вигляді теплого подиху, що прокрався між деревами.
Потім — краплинкою, що впала з гілки й розбудила землю.
А тоді — сонцем, яке лагідно пригріло сухе листя під старим дубом…

Саме там, у затишному дуплі, спокійно спав Люмко.

Його світло було майже непомітним — мов крихітна іскорка, що бачить сни.
І сни в нього були зимові: про сніжинки, про сяйво, про друзів, що сміялися в холодній тиші.

Та раптом…

Крап!

Краплина талої води впала просто поруч.
Ще одна.
І ще.

Люмко поворухнув крильцями.
Його світло трошки здригнулося… і стало теплішим.

— Ммм… що це за музика?.. — сонно прошепотів він.

— Це я, — озвався дзвінкий голосок. — Весна.

Люмко розплющив очі. Світ був інший.
Замість білого снігу — темна, жива земля.
Замість холодного сяйва — м’яке золото сонця.
А біля самого входу в дупло пробивався маленький зелений паросток.

— Ти… виріс тут? — здивувався Люмко.

— Я чекав тебе, — відповів паросток. — Без твого світла весна не така яскрава.

Світлячок повільно вилетів назовні.
Повітря було іншим — теплим, наповненим запахом вологи й нового життя.

І раптом…

— ЛЮМКО! — пролунав знайомий голос.

З гілки на гілку перестрибнуло руде створіння — Горішок!
Його хвіст сяяв на сонці, а очі світилися радістю.

— Ти прокинувся! Я приходив щодня!

— Я теж сумував, — усміхнувся Люмко, і його світло спалахнуло яскравіше.

У цей момент сталося диво:
його сяйво торкнулося паростка — і той одразу розкрив перші крихітні листочки.

— Бачиш? — прошепотів вітер. — Твоє світло тепер не тільки нічне… воно весняне.

Люмко піднявся трохи вище.
Навколо співали пташки, дзюрчали струмки, і весь ліс ніби усміхався йому.

— Привіт, новий світ, — тихо сказав він.

І весна відповіла йому теплим сонячним променем.

🌱✨

Дорогі читачі. Настала весна і наш герой Люмко прокинувся. Дякую всім за те, що читаєте і чекаєте на нові історії пригод.