❄️ Остання зимова ніч Люмка ✨

Після того як Новий рік тихо увійшов у ліс, зима почала втомлюватися. Вона ще тримала дерева в білому обіймі, та її подих уже не був таким крижаним. Ночі стали коротшими, а зорі — ближчими й лагіднішими.

Люмко літав над лісом востаннє цієї зими. Його світло було спокійним, рівним, мов теплий спогад. Він бачив усе, що стало йому рідним:
засніжені ялинки,
сліди друзів на снігу,
галявину, де він зустрів Новий рік.

— Зима, ти була гарною, — тихо сказав він.

І тоді з тіні вийшла Сонна Пані Зима — у плащі з інею й зоряного пилу. Вона не була холодною, лише трохи сумною.

— Ти багато світив цього року, Люмку, — мовила вона. — Тепер твоя черга відпочити.

Світлячок кивнув. Йому й справді хотілося спати — не від втоми, а від тихої радості.

Пані Зима провела його до старого дуба, де в дуплі вже чекала м’яка постіль із сухого моху й пелюсток снів.
Навколо запалали маленькі вогники — подарунки зими:
❄️ спокій,
❄️ тиша,
❄️ теплі сни.

— Коли прокинешся, — прошепотіла вона, — світ буде іншим. У ньому пахнутиме дощем і молодою травою.

Люмко ліг, згорнувши крильця. Його світло стало зовсім ніжним, ледь помітним — як остання зірка перед світанком.

— Я повернуся, — прошепотів він. — Навесні.

Сніг за віконцем дупла тихо заіскрився, ніби вкривав його ковдрою.
А десь глибоко під землею вже ворушилася весна.

І ліс знав:
коли прийде тепло, прокинеться маленький світлячок — і світ знову засяє.

🌙❄️🌱