✨? Як Люмко зустрів Новий рік ?❄️

Остання ніч року прийшла до лісу тихо, наче боялася сполохати час. Сніг лежав рівно, мов біла сторінка, готова прийняти нову історію. Небо було глибоке й темно-синє, а зорі світили так яскраво, ніби рахували останні миті старого року.

Люмко літав між ялинками й відчував: ця ніч особлива.
Навіть його світло тремтіло інакше — не від холоду, а від очікування.

— От би знати, де народжується Новий рік… — прошепотів він.

І саме тоді він почув тихий передзвін, схожий на дзвін крижаних дзвіночків. На галявині з’явився Старий Рік — сивий, прозорий, мов іній. Його плащ був зшитий зі спогадів, а в руках він тримав годинник без стрілок.

— Я йду, — лагідно мовив він. — Але перш ніж піти, маю передати світло далі.

З-за ялини вийшов Новий Рік — зовсім маленький, схожий на сяюче дитя, загорнуте в зоряний шарф. Він тремтів, бо ще не знав цього світу.

— Мені темно… — прошепотів він.

Люмко не вагався ні миті. Він підлетів ближче й засяяв усією душею. Його світло стало м’яким, теплим, мов перший спогад про щастя.

— Не бійся, — сказав він. — Я покажу тобі дорогу.

Коли годинник Старого Року тихо задзвенів дванадцять разів, Люмко піднявся в небо. Його світло розсипалося іскрами — вони злітали, мов феєрверки, але не гучні, а тихі й чарівні.

Сніг засяяв, дерева схилилися в уклін, а ліс наповнився мріями.
Кожна іскра, що падала, перетворювалася на бажання:
🌟 про тепло,
🌟 про дружбу,
🌟 про нові початки.

Новий Рік засміявся — і його сміх був схожий на дзвін сніжинок.
— Тепер я не загублюся, — сказав він. — У мене є світло.

Старий Рік усміхнувся Люмкові востаннє й розтанув у повітрі, залишивши по собі лише спокій.

Коли ніч почала світлішати, Люмко сів на гілочку ялини. Йому було тепло й радісно. Він зрозумів:
Новий рік приходить не з шумом — він приходить зі світлом у серці.

І відтоді щороку, коли ліс зустрічає Новий рік, десь у темряві обов’язково світиться маленький світлячок — той, хто колись показав часові дорогу.

❄️✨🌟