Люмко і Різдвяне Диво

✨🎄 ❄️

У ніч перед Різдвом ліс був особливо тихим. Навіть вітер ніби боявся потривожити цю тишу, сповнену очікуванням. Люмко летів між деревами й відчував, що десь поруч ховається щось… чарівне.

Раптом він почув легенький плач.
Не людський, не тваринний — наче саме повітря ридало.

Люмко обережно підлетів до старезної сосни. Там, у корінні, тремтіло щось маленьке й прозоре, як крижаний ліхтарик.

— Ти хто? — запитав Люмко, плавно сяйнувши теплим золотавим світлом.

Крихітне створіннячко підняло голову. Це була Різдвяна Іскринка — дух, що приносить свято у ліс кожного року.

— Я… загубила свою силу, — прошепотіла вона. — Без мене в лісі не запалає Різдвяне світло, дерева не заспівають своїх пісень, а сніг не засіє дивом землю…

Люмко відчув холодний щем у грудях.
— Як я можу допомогти?

Іскринка змовницьки нахилилася:
— Мені потрібен вогонь. Не гарячий — а теплий. Той, що народжується з серця.

Люмко задумався. Його світло — слабеньке порівняно з великими силами ночі. Але… він згадав слова Святого Миколая:
«Навіть маленьке світло може врятувати ніч».

Світлячок глибоко вдихнув.
Його світло стало рівніше, тепліше. Він поклав лапку на кристальний бочок Іскринки — і раптом її тіло запульсувало м’яким сяйвом.

Але цього було мало.

І тут — природа відгукнулася.
Пташки, що спали в гніздах, тихенько засвітили очі.
Білочки, сховані у дуплах, витягли свої крихітні лапки назустріч світлу.
Навіть засніжені ялинки навколо м’яко зашурхотіли гілками, ніби хотіли поділитися своїм теплом.

Ліс піднімався разом із Люмком.
Тепло росло.

І в одну мить Іскринка спалахнула чистим різдвяним сяйвом — білим, мов сніг, і водночас кольоровим, як тисячі святкових зірок.

— Ти врятував Різдво для лісу! — вигукнула вона.

В ту ж мить все довкола ожило:
— Сосни засяяли ніби справжні різдвяні дерева.
— Сніг почав іскритися, немов у кожній сніжинці маленьке світлячкове серце.
— А в небі виросла величезна зоря, що показувала шлях усім заблукалим душам.

Іскринка торкнулася Люмкових крилець:
— Ти матимеш це світло в собі завжди. Тепер ти — друг Різдва.

Люмко боявся навіть дихнути, щоб не розтопити цей момент.
Та світло залишилось з ним назавжди — ніжне, трохи різдвяне, трохи казкове.

І відтоді кожного року, коли приходило Різдво, ліс знав:
диво починається з маленького світлячка, який повірив у свою силу.

❄️✨🎄