Пригоди Люмки
Люмко та Сніжинка
Одного ранку Люмко прокинувся від дивного відчуття — світ здавався тихішим, ніж зазвичай. Навіть вітер спав десь між гілками, і ліс стояв нерухомий, немов затамував подих. Світлячок випірнув зі своєї крихітної хатинки у дуплі й завмер.
Усе довкола було білим. Земля, гілки, мох — усе вкрите м’яким, холодним блиском. Люмко торкнувся лапкою цього дива і здригнувся — воно тануло!
— Ти хто? — здивувався він уголос.
— Я Сніжинка, — почувся лагідний, дзвінкий голосок. На його крильцях сиділа крихітна прозора зірочка, що світилася навіть ніжніше, ніж він сам.
— Я впала з неба, — сказала Сніжинка, — щоб розповісти тобі, що зима — не кінець світла. Це просто його інша форма.
Люмко засміявся, і його золотаве сяйво торкнулося білих кристаликів довкола. Сніг заіскрився, наче тисячі світлячків запалили свої вогники разом із ним.
— Ти теж світлишся, — прошепотів він із захватом.
— Ми всі можемо світитися, — відповіла Сніжинка, — навіть коли здається, що все замерзло. Просто треба вірити в тепло всередині.
Вони кружляли разом, сміючись, аж поки Сніжинка не почала танути.
— Не сумуй, — усміхнулася вона, — я повернуся знову. Кожна зима приносить нове світло.
І коли вона зникла, Люмко дивився в небо, де падали інші сніжинки, — цілий рій маленьких сяючих друзів. І ліс більше не здавався холодним.
#871 в Різне
#129 в Дитяча література
Відредаговано: 07.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
