Люмко і перший сніг

Це була ніч, не схожа на жодну іншу.
Повітря стало тихим і холодним, а небо — глибоким, темно-синім, таким, що навіть зорі здавалися блідішими. Люмко літав над галявиною, відчуваючи, як холод лагідно торкається його крилець.

— Біме, дивись, як дивно сьогодні пахне повітря, — прошепотів він.
— Це зима приходить, — озвався кажанчик, кутаючись у крила. — Вона завжди пахне тишею.

Люмко підняв голову вгору — і побачив, як із неба повільно опускається щось біле. Спершу він подумав, що це пір’їнка, але вона крутилася і блищала у світлі його сяйва.

Він простягнув лапку — і біла пушинка опустилася прямо на неї.
— Ти хто? — здивувався Люмко.

І почув крихітний, тоненький голосок, мов дзвіночок:
— Я — Сніжинка. Перша дитина зими.

Вона була така гарна, що Люмко не міг відвести погляду. У її крижаному тілі блищали мільйони дрібних зірочок, і кожна світилася по-своєму.

— Ти теж світлишся! — вигукнув він.
— Так, — усміхнулася Сніжинка, обертаючись у повітрі. — Але недовго. Моє світло коротке, як подих морозу.

— Шкода… — зітхнув Люмко. — Бо ти найчарівніше світло, яке я бачив.

Сніжинка посміхнулася ще яскравіше.
— А твоє — найтепліше. Знаєш, ми зовсім різні, ти й я. Ти несеш тепло в темряву, а я — холод. Але коли ми поруч, ніч стає яснішою.

Вони кружляли разом над лісом — він, золотавий і живий, і вона, біла й крижана.
Бім дивився на них здалеку, бо навіть йому було холодно від цього сяйва.

Та коли перший промінь світанку торкнувся землі, Сніжинка тихо зітхнула.
— Мені час. Я зникну, як тільки сонце торкнеться неба.

— Не зникай, — прошепотів Люмко.
— Я не зникну, — відповіла вона, — я просто стану частинкою води, що навесні розбудить квіти. А коли знову прийде зима — ми зустрінемось знову.

І вона розтанула просто у його долонях, залишивши лише краплину — холодну, але сяючу.

Люмко глянув на неї й тихо усміхнувся.
— Тепер твоє світло в мені. І кожного разу, коли падатиме сніг, я знатиму — ти поруч.

І він полетів додому, лишаючи за собою слід золотого світла, що змішувався з білими іскорками снігу.
Так почалася його перша зима — тиха, срібна і чарівна, як мрія, що світиться в темряві.