Пригоди Люмки
Люмко і Холодна Зірка
Однієї ночі, коли небо сяяло, немов хтось розсипав мільйони маленьких світлячків, Люмко сидів на верхівці стеблинки й дивився вгору.
Він любив зорі. Вони здавалися такими близькими, ніби достатньо простягнути лапку — і можна торкнутися.
Та раптом у небі щось спалахнуло — коротко, яскраво, і впало вниз, просто за деревами.
Люмко здригнувся.
— Зірка впала! — прошепотів він. — А що, як їй боляче?
Не вагаючись, він полетів туди, куди вела срібна стежка світла.
Між мохом і квітами лежала маленька кулька — біла, прозора, і ледь-ледь тремтіла.
— Привіт, — тихо сказав Люмко, підлітаючи ближче. — Ти… з неба?
— Так, — відповів тоненький голос. — Я впала. Тут так холодно… і темно.
Люмко злякався — адже вперше бачив зірку так близько. Але страх швидко змінився співчуттям.
Він почав світитися яскравіше, ніж будь-коли, і загортав зірочку своїм теплом.
— Не бійся, — шепотів він. — Я зігрію тебе.
Вони сиділи разом до самого світанку. Коли небо стало рожевим, зірочка засвітилася знову — тепліше, ніж раніше.
— Дякую, Люмко, — сказала вона. — Ти подарував мені своє світло.
— А ти — своє, — усміхнувся він. — Тепер я знаю, що навіть маленьке світло може допомогти великій зірці.
Зірочка піднялася вгору, залишивши за собою сяючу доріжку, а Люмко дивився їй услід і думав, що, може, саме так народжуються нові зорі — з дружби.
#850 в Різне
#136 в Дитяча література
Відредаговано: 07.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
