Пригоди Люмки
Люмко і Дзеркальце озера
Одного теплого вечора, коли трава ще тримала денне тепло, Люмко летів над галявиною, залишаючи за собою світлову стежку, ніби хтось розсипав зорі в повітрі.
Раптом він побачив попереду щось дивне — велике плесо води, гладеньке й тихе, як скло.
Люмко підлетів ближче — і завмер.
Звідти, з глибини, на нього дивився… ще один світлячок!
Такий самий — з лагідним сяйвом, маленькими крилами і здивованими очима.
— Привіт! — вигукнув Люмко, — хто ти?
Відповіді не було, але той інший теж підлетів ближче.
— Може, ти хочеш дружити? — спитав Люмко. — Я знаю гарну галявину з найсмачнішим нектаром!
Світлячок унизу, звісно, не відповів. Він просто робив усе, що й Люмко.
Люмко нахилився ще ближче — і плюх! — впав у воду.
Холодна хвиля лоскотнула його ніжки, він вибрався на латаття й засміявся:
— Ага! Так ось у чому твій секрет, дзеркальний друже!
Він довго сидів, дивлячись, як у воді відбиваються зорі й його власне світло.
Того вечора Люмко зрозумів, що навіть якщо хтось виглядає, як ти, це не завжди інший — іноді це просто відображення світу, який чекає, щоб ти його побачив.
#862 в Різне
#135 в Дитяча література
Відредаговано: 07.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
