Пригоди Люмки
Люмко і дихання вітру
Одного дня у лісі зник вітер. Повітря стояло, листя не шелестіло, пелюстки не тріпотіли.
Без подиху вітру навіть світлячкам було важко літати.
Люмко вирушив на пошуки і знайшов в’язницю тиші, де Вітер спав, скутий власною втомою.
— Мені набридло рухатись, — сказав він. — Я дую, а ніхто не дякує. Люди сваряться на мене, коли я сильний, і забувають, коли я ніжний.
— Але ж ти — подих світу! — вигукнув Люмко. — Без тебе ніч не дихає, хмари не танцюють, і навіть ми, світлячки, не літаємо!
Вітер замовк, потім лагідно зітхнув.
Це зітхання перетворилося на легкий подув — потім на бриз, потім на веселий вихор.
Люмко кружляв разом із ним, сміючись.
Відтоді, коли нічний вітер торкається трави, він завжди несе в собі тихий шепіт:
— Дякую, світляче Люмку. Ти нагадав мені, що навіть невидиме — живе, коли його хтось цінує.
#873 в Різне
#135 в Дитяча література
Відредаговано: 07.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
