Люмко і Місячний Пил

Однієї ночі Люмко летів над лісом і помітив, що Місяць став тьмяним — ніби втомився світити.
Звичне срібне сяйво змінилося на м’яке, сумне світло, і навіть зірки виглядали стурбованими.

Люмко підлетів ближче до верхівок дерев і запитав у сови:
— Що трапилось із Місяцем?
— Кажуть, він загубив свій місячний пил, — відповіла стара сова. — Без нього він не може сяяти на повну силу.

Люмко не вагаючись вирушив у путь.
Він хотів повернути Місяцю його блиск, бо ніч без місячного сяйва здавалася сумною й самотньою.

Довго він летів над річками, полями і навіть над горами, поки не зустрів Зоряну Кішку — створіння з очима, що світилися, мов дві зірки.
— Ти шукаєш Місячний Пил? — прошепотіла вона.
— Так! Без нього Місяць згасне, а ніч стане безсвітлою.

Кішка повільно махнула хвостом, і в повітрі спалахнули крихітні срібні іскорки.
— Пил не зник, — сказала вона. — Його рознесло вітром по всьому світу. Щоб повернути його, ти маєш попросити допомоги у тих, хто любить ніч.

І тоді Люмко полетів до своїх друзів.
Кажанчик Мор приніс йому дрібку пилу, що осів у печері.
Росинка зібрала блискучі краплини зі своїх пелюсток.
А Тінь-Хмара подарувала срібну іскру зі свого світлого серця.

Люмко все це зібрав у свої крила і полетів просто до неба.
Він розсипав той пил над місячним диском, і раптом Місяць засвітився так яскраво, що навіть зорі зааплодували своїм блиском!

Місяць усміхнувся й сказав:
— Дякую, Люмку. Ти нагадав мені, що світло не живе в одному місці — воно розсипане в серцях тих, хто допомагає.

І відтоді, коли ніч здається надто темною, якщо придивитися уважно — можна побачити маленькі іскорки місячного пилу, що сяють у крилах світлячка Люмка.