Пригоди Люмки
Люмко і Кажанчик Мор
Однієї літньої ночі світлячок Люмко летів над лісом, коли раптом почув шурхіт.
— Хто тут? — насторожився він, зупинившись посеред темряви.
Із тіні виринув маленький кажанчик із великими вухами та трохи сумними очима.
— Не лякайся, я не хижак, — швидко сказав він. — Мене звуть Мор. Я просто… заблукав.
— Заблукав? — здивувався Люмко. — Але ж ти літаєш уночі! Ти ж не боїшся темряви?
— Не боюся, — відповів Мор, — але сьогодні ніч надто тиха. Я не чую відлуння, і не можу знайти шлях додому. Без звуків я — ніби без крил.
Люмко задумався. Він пам’ятав, як колись сам боявся темряви, а тепер хтось інший потребував його світла.
— Я допоможу тобі! — сказав він і засвітився ще яскравіше. — Я світив совеняті, світив хмарі — то й тобі посвічу.
Мор усміхнувся.
— Але ж я бачу в темряві, мені не потрібне світло…
— А все одно — разом буде тепліше, — підморгнув Люмко.
І вони полетіли поруч.
Мор орієнтувався на звук, а Люмко — на світло. Разом вони знайшли дорогу до печери, де чекала кажаняча родина.
Перед тим, як попрощатися, Мор сказав:
— Ти світло, що не боїться темряви. Давай будемо друзями — ти покажеш мені, як бачити серцем, а я навчу тебе чути світ навіть тоді, коли його не видно.
Відтоді кожної ночі кажанчик і світлячок літали разом — Мор слухав, як співають дерева, а Люмко освітлював їхній шлях. І темрява більше ніколи не здавалася страшною.
#873 в Різне
#136 в Дитяча література
Відредаговано: 07.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
