Люмка і совення

Звісно 🌟
Ось варіант казки про світлячка Люмка — теплу, чарівну історію, яку можна розширювати або адаптувати для будь-якого віку:

У темному-темному лісі, де дерева шепотіли своїм листям навіть у безвітряну ніч, жив маленький світлячок на ім’я Люмко. Він був найменшим серед усіх світляків, але його світло було особливим — м’яким, теплим і трішки золотавим, наче ранкове сонце.

Щоночі світляки вилітали на галявину, щоб освітлювати шлях мандрівникам і танцювати серед зоряного пилу. Але Люмко боявся темряви. Так-так, уяви собі — світлячок, який боїться темряви! Тому він часто ховався у своїй травинці, визираючи з неї лише краєчком крила.

Одного разу, коли всі інші полетіли на свято Місяця, Люмко почув тихенький плач. То була маленька совеня, що загубилося і не могло знайти дорогу до гнізда.

— Не плач, я допоможу тобі, — сказав Люмко, хоча серце в нього тремтіло, як крильця від вітру.
— Але ж ти боїшся темряви… — прошепотіло совеня.
— Боюся, — відповів він, — але якщо ми підемо разом, то буде не так страшно.

І Люмко засвітився на повну силу. Його світло розігнало тіні між деревами, показуючи стежку до старого дуба, де чекала совина мама. Коли вони дісталися, совеня обійняло Люмка своїм пухнастим крилом і подякувало.

З того часу світлячок більше не боявся темряви. Він зрозумів, що навіть маленьке світло може перемогти найбільшу тінь — якщо його серце сповнене добра.

І щоночі, коли над лісом здіймався Місяць, усі світляки збиралися на галявині, а Люмко світив найяскравіше. Бо світло, що народжується від сміливості й доброти, ніколи не згасає.