Як Люмка переміг Тінь

У глибокій літній траві, де пахло медом і ромашками, жив маленький світлячок на ім’я Люмка. Він був найменший серед усіх у рої й світився зовсім тьмяно. Інші світлячки жартували, що його світло вистачить хіба щоб підсвітити комасі книжку.

Та Люмка не засмучувався. Він мріяв про справжню пригоду — довести, що навіть найменше світло може освітити найбільшу темряву.

Однієї ночі над лісом з’явилася Чорна Тінь — холодна, мов вітер із глибини криниці. Вона ковзала між деревами, і там, де проходила, згасали вогники світлячків. Ліс занурювався у темряву.

— Треба втекти! — злякано гукали інші.
Але Люмка відчув у собі щось нове — тиху, теплу рішучість.

Він підлетів просто до самої Тіні.
— Не дозволю тобі забрати наше світло! — вигукнув він, хоч і тремтів від страху.

Тінь засміялася, як тріскіт старого гілля:
— А що ти зробиш, крихітко?

І тоді Люмка зібрав усе своє світло — зовсім трохи, але з усієї душі — і спалахнув так яскраво, що навіть зорі здивовано блиснули з неба. Його промінь пробив темряву наскрізь, і Тінь розтанула, ніби дим на ранковому сонці.

Коли ліс знову засвітився, усі світлячки підлетіли до Люмки. Тепер він світився ще яскравіше — бо в його світлі було не тільки сяйво, а й сміливість.

З того часу, коли у лісі ставало надто темно, всі знали:
«Не бійтеся. Десь поруч світить маленький Люмка.»

І навіть місяць іноді моргав йому у відповідь — мовляв, добре тримаєшся, друже.

Дорогі читачі, додайте книгу до бібліотеки та поставте сердечко, якщо вам сподобалася казка. Обіцяю вам чекає ще безліч цікавих історій про маленького світлячка та його друзів. 

Ваша Олеся Холод