Фроня й весна

Одного разу лисичка Фроня прокинулася не від того, що сонячний промінець стрибав по її носику, а від звуку дзвіночка.

Фроня швидко вмилася, почистила зубки та, забувши поснідати, вибігла на двір. Але там нікого не було. Фроня оббігла всю галявину, зазирнула під кожен кущик, але так нікого й не знайшла.

Засмутившись, Фроня повернула назад до будинку, і тільки тоді побачила, бурульки, що звисали з гілок старої берези. Вони танули, і вода з них капала на дах ганку її будиночка. Саме ці краплі створювали той дивний дзвін, який розбудив лисичку Фроню.

– Як цікаво, – подумала Фроня.

Але її думки перебила велика крапля води, що впала на її носик:

- Ой! – вигукнула Фроня.

Вона підняла голову і побачила, що тануть бурульки не тільки над її будиночком.

Весь сніг, що лежав до цього на гілках, почав танути й, хоч на небі не було ні хмаринки, під деревами йшов справжній дощик.

- Все шкереберть! – засміялася Фроня. – Якщо раніше я ховалась від дощу під деревами, то тепер на галявині сухо і світить сонечко, а під деревами йде дощ.

Фроня побігла лісом, бажаючи подивитися, чи усюди йде такий дивний дощик. І де б вона не йшла, скрізь чула передзвони крапельок-дзвіночків.

Радісне сонечко переливалося ті відблискувало в них. У цей день воно було якимось особливим, і Фроня сама не розуміла, чому їй так хочеться співати та танцювати.

На старому поваленому дереві сидів горобчик і старанно цвірінькав.

- Ти чого це так кричиш? – спитала Фроня.

- Я не кричу, я співаю! – діловито зауважив горобець. – Я співаю вітання весні!

- А хіба весна вже прийшла? - спитала Фроня.

Вона дуже добре пам'ятала, як зайченя говорило, що весна приходить тоді, коли зникає сніг, а він ще лежав.

- Звісно, ​​прийшла! Хіба не чуєш, як співає весняний крапіж?

- Але бурульки й раніше танули, коли була відлига. Просто тоді вони не так голосно дзвеніли, - Фроня була впевнена, що горобець помилився, - і завтра може знову прийти мороз.

- Може, - погодився горобчик, - але йому одразу доведеться піти.

Фроня невдоволено пирхнула. Якогось дуже впертого горобця вона зустріла. Тим часом горобець теж дивився на Фроню з подивом.

- Весна прийде тільки тоді, коли розтане сніг, - поважно сказала Фроня.

- Так він і так тане! – вигукнув горобець. - Поглянь на нього.

- Сніг, як сніг, - сердито сказала Фроня і тупнула лапкою по снігу, але тут же відсмикнула її, - Ой! Чому він такий мокрий? Звідки унизу взялася вода?

- То сніг так тане! - зареготав горобець. Він нарешті здогадався, що Фроня бачить весну вперше. - Зверху сніг, знизу вода.

Фроня недовірливо подивилася на горобця, їй все ще здавалося, що він помиляється.

- Є ще одна дуже важлива прикмета весни. Заглянь під дерево.

Фроня нахилилася і побачила, що біля самого дерева, там, де не було снігу і вже було сухо, там, куди світило яскраве сонечко, з'явилися маленькі сині квіти.

– Квіти! – захоплено прошепотіла Фроня.

- Це проліски, їх ще іноді називають скоролісками, бо вони починають цвісти, коли сніг ще не зійшов, – важливо зауважив горобець. – Вони найперші вісники весни.

- Які красиві.

Фроня сіла на колоду і задоволено зітхнула.

– Весна! - думала вона, щасливо посміхаючись. - Ось вона й прийшла!