Фроня й крига на річці

Вирішила якось лисичка Фроня піти погуляти. Але тільки-но вона висунулась за двері, хтось хвать — і вщипнув її за носик.

— Ой! — скрикнула Фроня і сховалася за двері.

Трохи постоявши, прислухавшись, чи пішов той, хто вщипнув її, Фроня знову тихенько визирнула. Але її знову хтось ущипнув, і Фроня хутко шмигнула за двері.

— Мама! — закричала Фроня, підбігаючи до мами, яка цього дня була вдома. — Я не можу вийти на вулицю. Як тільки я відчиняю двері, мене хтось за носик щипає.

— То це ж мороз, — засміялася матуся. — Сьогодні на вулиці великий мороз і він щипає за носики всіх, хто виходить із дому. Якщо хочеш гуляти, то тобі треба дуже сильно розпушити свою шубку, добре потерти носик і тільки потім виходити. Не бійся, спочатку мороз трошки пощипле тебе, а потім перестане.

Фроня так і зробила. Вона гарненько розпушила свою гарну руду шубку, розтерла носик і, замружившись, вискочила надвір.

Мороз щипав її носик, але вже не так боляче, і незабаром Фроня зовсім забула про нього. Вона попрямувала до білочки Ясі.

Яся сиділа на дереві й сумно зітхала. Сьогодні вона дуже незвично виглядала. Її шубка була така розпушена, що білочка більше була схожа на м'ячик з хвостиком, ніж на білочку.

Побачивши Фроню, Яся дуже зраділа:

— Хоч хтось вийшов гуляти, — Яся зістрибнула з дерева, — бо всі морозу злякалися і сидять по хатах.

— Це точно, — відповіла Фроня, — я теж не одразу змогла вийти. Якщо нікого більше немає, давай підемо на річку.

Білочка радісно погодилася, і подруги пішли до річки. Дорогою вони розглядали мережива на деревах, які за ніч начарував мороз. Візерунки були дуже красиві, і ними була прикрашена кожна гілочка.

— Цей мороз великий художник, — промовилаФроня, — то листя в різні кольори розфарбує, то все білим укриє, то вигадливі візерунки на віконцях та на гілках намалює.

Коли подружки дісталися річки, завмерли в повному здивуванні — річки не було.

— Хтось украв річку! — закричали Фроня з Ясею і кинулися бігти назад. — Швидше, швидше, допоможіть! У нас річку вкрали!

Вони кричали так голосно, що переполошили весь ліс.

— Що таке? Що трапилося? — здивовано розплющила очі сонна сова.

— Кого вкрали? Коли вкрали? А батьки куди дивилися? — заметушилися білки.

— Річку вкрали? А рибу? — закричали видри.

— Річку вкрали! — застукали дріб на пеньках зайці.

— Річку вкрали! У нас річку вкрали! Тримай злодія! — розлетілися лісом сороки.

— Хто посмів річку вкрасти? — заревів лось.

І перелякані звірі, з Фронею на чолі, кинулися назад до річки.

Зупинившись на крутому березі, всі дивилися на річку.

Та ось невдача, останнім біг кабан, перечепився через гілку, прикриту снігом, і, падаючи, штовхнув звірів, що зупинилися попереду. А оскільки всі стояли дуже тісно, ​​то й на кригу впали всі разом.

Поки звірі розбиралися, хто кого штовхнув, старий вовк витяг із загальної купи лисичку Фроню і сказав їй:

— Ніхто річку не крав. Вона тут.

— Але де ж тоді вода? — здивовано вигукнула Фроня.

— Ось тут, — сказав вовк і постукав лапою по льоду. — Вона стала кригою. Сьогодні мороз сильний, ось вода й замерзла.

Фроня переглянулася з Ясею, обидві швидко зрозуміли, який переполох влаштували,та... заревли во все горло.

— Ми не хотіли... Ми не знали... Ми злякалися... — навперебій плакали вони.

— Ну-ну, ніхто вас не сварить. Ми всі чудово розуміємо, що ви хотіли якнайкраще, — почав їх заспокоювати старий вовк, і всі інші звірі закивали головами, погоджуючись із ним.

— А щоб ви швидше перестали плакати, ми навчимо вас кататись на льоду, — запропонувала куниця.

— Кататися? — здивовано запитала Фроня, моментально припинивши ревти.

— Так, якщо ми всі разом опинилися на річці з льодом, чому б нам не покататися.