— Ясю! Ясю, виходь гуляти, — кричала Фроня, стоячи під великою сосною, на якій жила білочка Яся зі своєю мамою-білкою.
— Зараз, — відповіла їй білочка, — тільки доїм обід.
— А що ти їси? Так смачно пахне… — Фроня мрійливо облизнулась.
— Це мама мені гриби насмажила. А ти любиш смажені грибочки?
— Грибочки? — Фроня замислилась. — Взагалі я ніколи їх не пробувала.
— Почекай, я зараз спущусь.
Через хвилину білочка Яся була вже внизу. Вона тримала у лапках тарілочку, на якій лежав чудовий смажений гриб у сметані. Фроня спробувала гриб, і від задоволення навіть заплющила очі.
— Як смачно, це ж просто неймовірно!
— Ага, — закивала білочка, — зараз, коли осінь, ми з мамою щодня збираємо гриби та заготовляємо їх на зиму. А ви хіба ні?
— Ні. Напевно, моя мама не знає, як це смачно. Я мушу обов'язково розповісти їй про це.
— Тоді, поки ти розповідатимеш, я якраз доїм свій обід, — сказала білочка і спритно піднялася по дереву назад у свій будиночок.
А лисичка Фроня побігла додому. Але на півдорозі вона раптом згадала, що її мама на роботі та повернеться лише надвечір.
— Ну, нічого, — подумала Фроня, — значить, до її приходу я зможу зібрати цілу купу грибів, і мама зможе одразу їх посмажити. І сама спробує, як це смачно. — І задоволена Фроня побігла додому за кошиком.
— Я наберу найсмачніших, найкрасивіших грибів, — думала Фроня, йдучи лісовими доріжками й заглядаючи під кущики. Якось вона бачила, що саме так робили білки.
А ось і перший гриб.
Ах, який він був гарний, червоний у білий горошок, на довгій білій ніжці та з гарною білою спідничкою.
— Мабуть, це найсмачніший гриб. Адже він такий ошатний, так і проситься в кошик, — подумала Фроня. — Збиратиму тільки такі.
Фроня поклала гриб у кошик і пішла далі. Незабаром весь її кошик був сповнений красенів у червоних капелюхах.
Дорогою додому лисичка Фроня зустріла їжачка. Він теж був із кошиком повним грибів, але його гриби були зовсім не такі красиві, як у Фроні.
— Здрастуйте, дядечко Вір.
— Привіт, Фроню, — відповів їй їжак. — Що ти тут робиш?
— Гриби збираю, — гордо відповіла Фроня, — хочу порадувати маму, коли вона повернеться з роботи.
— Ану, — сказав їжак Вір, — покажи свій кошик.
Фроня з великою гордістю поставила перед їжаком кошик повний грибів-красенів.
— Так-так, — задумливо промовив Вір, — а чи ти знаєш, як називаються ці гриби?
— Ні.
— Це мухомори, брати блідої поганки.
Лисичка Фроня здивовано поплескала очима.
— Це найстрашніші гриби у лісі.
— Страшні? — здивовано спитала Фроня, — чому? На мою думку, вони найкрасивіші. Он які червоні, та ще й у горошок.
— Червоні ці гриби не просто так, — дуже серйозно продовжив їжак, — цим вони кажуть — ми небезпечні, не чіпай нас. Це дуже отруйні гриби, вони недарма називаються — мухомори. Це означає, що від нього навіть мухи мруть.
І тут, ніби на підтвердження слів їжачка, на червоний капелюшок гриба сіла муха, поповзала по ньому, відкусила шматочок гриба і… впала мертво.
— Ой! — тільки й змогла промовити Фроня. — Як же так, адже я так хотіла порадувати маму.
— Гриби треба збирати дуже обережно, і лише ті, які знаєш, — сказав їжак. — Маленькі дітки не повинні збирати гриби самі, лише з дорослими. Хочеш, я розповім тобі, які гриби їстівні, та допоможу їх зібрати. Я покажу тобі білі, грузді, рядівки, і навіть дуже гарні гриби, які називаються лисички.
— Лисички! Хочу! — вигукнула Фроня і, швидко висипавши з кошика всі мухомори, приготувалася уважно слухати дядька їжака.
Надвечір вони набрали цілий кошик чудових грибів, і їжак Вір провів Фроню до її будинку. — Добридень, Наталія Петрівна, — привітався їжачок з Фроніною мамою, — Фроня вам тут сюрприз приготувала, цілий кошик грибів.