Фроня й шишка

Якось лисичка Фроня пішла до струмка.

Набираючи у відро воду, Фроня почула позаду якийсь шум. Вона обернулася, але нікого не побачила.

— Мабуть, почулося, — подумала Фроня і знову повернулася до води.

Але звук, такий, наче щось впало, знову повторився.

— Цікаво, — подумала Фроня, — не може ж мені двічі почутися одне й те саме.

Вона поставила відро і пішла до сосни, звідки чувся гуркіт.

Фроня зупинилася і почала пильно вдивлятися, хто ж там ходить і щось упускає. Але в цей час, БАЦ... їй прямо на голову впала шишка.

Фроня повільно підвела голову, але нікого не побачила.

— Гей, хто там кидається? Ану, покажись! — грізно вигикнула Фроня.

Проте на її оклик ніхто не озвався.

— Зараз же виходь! — знову закричала Фроня, обходячи дерево. Але серед гілок нікого не було видно. — Хочеш битися, так бийся чесно. Спускайся вниз!

Розлютившись, Фроня підняла шишку, що вдарила її, і кинула у крону сосни. Вона  сподівалась хоча б випадково попастиу невидимого кривдника.

Тієї ж миті їй прямо на голову впали ще дві шишки.

— Напевно, це білочка Яся, — подумала Фроня, — вона любить швидко стрибати з гілки на гілку та бешкетувати. Ну, постривай же в мене.

— Яся! — закричала Фроня. — Я знаю, що це ти. Зараз же виходь, а то я тебе струсну з дерева.

Не дочекавшись відповіді, Фроня спробувала потрясти сосну. Благо дерево було ще не дуже велике. Але тієї ж миті на неї обрушився цілий град шишок.

— Ой, ой, ой! — закричала Фроня, намагаючись прикрити голову лапками. — Мені ж боляче. Так не чесно.

— Чим це ти там займаєшся? — почула Фроня ззаду чийсь голос.

Вона обернулася і побачила старого сивого вовка, що стояв поруч із її відром.

— Доброго дня, Сірко Никаноровичу. Мене білочка Яся кривдить. Шишками в мене кидається та ховається.

— Шишками, кажеш, кидається? — засміявся старий вовк. — П'ять хвилин тому я бачив білочку Ясю. Вона зі своєю мамою збирає гриби на узліссі, цілий кошик уже набрали.

— Що? — здивувалася лисичка. — А хто ж тоді там, у гілках ховається і ще так боляче кидається?

Старий вовк весело засміявся і, присівши під вільхою, махнув Фроні лапою:

— Іди сюди, а то тебе знову зараз шишкою стукне. А я тобі все поясню.

Фроня, прихопивши шишку, що вдарила її, підбігла до старого вовка і, затишно примостившись у нього на колінах, приготувалася слухати.

— Щороку всі дерева приносять свої плоди. Яблуня — яблука, вишня — вишні, ліщина — горіхи, а сосни — шишки. Коли плоди дозрівають, вони починають падати на землю. Так що ніхто в тебе не кидався, це шишки дозріли.

— А навіщо вони падають на землю?

Старий вовк знов посміхнувся, узяв у Фроні з лапок шишку, розламав її, дістав звідти маленьке зернятко і показав його лисичці.

— Ось, бачиш, усередині шишки насіння. Коли шишка починає дозрівати, перше насіння саме випадає з неї. За допомогою осьцього крильця його підхоплює вітері несе далеко-далеко, поки не опустить десь на землю. Ну а ті, що не встигають вилетіти самі, падають на землю разом із шишкою. Від удару вони висипаються і потрапляють у вологу хвойну підстилку, де лежатимуть до весни. Весною, коли сніг почне танути, насіння питиме талу воду і від цього почне розбухати. Потім воно трісне і з нього з'явиться маленький паросток і маленький корінець. Росток почне рости вгору, а корінець закопуватиметься в землю. Так на світ з'явиться маленька сосенка, яка ростиме, ростиме, і потім стане новим красивим деревом.

— Як багато тут насіння! — здивувалася Фроня, розглядаючи шишку. — Але якщо кожне насіння стане великим деревом, то нам і ступити ніде буде.

— Не хвилюйся, — сказав старий вовк, — дерево виросте далеко не з кожного насіння. Адже дуже багато хто любить їсти ці зернятка. Пташки, миші, мурахи, і навіть твоя подружка білочка Яся із задоволенням поласує насінням із соснової шишки. Тому добре, якщо з цієї шишки хоч одне-два зернятка зможуть потрапити в землю. Сосна дає шишки не тільки щоб виросли нові сосенки, але й щоб багато лісових звірів і птахів були ситі й задоволені.