Подарована мрія

Якось на початку травня лис Рудик поспішав до свого друга – щуреняти Ярика. Він приготував сюрприз для приятеля, тож зараз стрімголов біг про це йому розповісти.

Ярика лис застав біля нори. Щуреня, стоячи на великій каменюці, розважалося, видуваючи мильні бульбашки. Коли бульбашки вилітали різнобарвною юрбою, Ярик зацікавлено спостерігав, як вони зникають, торкаючись гілок або травички. Коли з бульбашок утворювались якісь дивовижні фігурки, щурик аж підстрибував від задоволення.

Помітивши Рудика, Ярик дмухнув у його бік. Стрічка бульбашок полетіла до лиса, але, торкнувшись його носа, з тихим шелестом луснула. Лис чхнув і лапою почухав носа, у якому засвербіло.

— Здоров був, друже Ярику. Розважаєшся?

— Вітаю, Рудику! Так, друже. З бульбашками час летить непомітно.

— Злазь з каменюки, у мене до тебе є розмова.

Щуреня спритно злізло додолу.

— Що за розмова, друже?

— У мене для тебе є сюрприз. Пам’ятаєш, як ти казав, що маєш мрію?

— Яку саме? В мене багато мрій.

— Ти казав, що бажав би опинитися у повітрі.

— Так. Це одна з моїх мрій. Злетіти, немов птах, щоб побачити, як воно усе виглядає згори.

— Ну, як птах, не вийде, але у повітря ти піднятися зможеш.

— Яким чином? — спитав Ярик з неприхованою цікавістю.

— Пішли на галявину до великого горіха. Там побачиш.

Друзі попрямували до великого горіха, що ріс на галявині край лісу.

Ярик намагався вгадати, як же це лис відправить його у повітря. Але Рудик не відкрив таємницю, кажучи, що тоді сюрпризу не відбудеться. Нарешті вони прийшли до горіха.

Щурик ще здалеку звернув увагу на яскраву помаранчеву пляму у траві. Коли вони наблизилися, то він побачив, що це повітряна куля.

— Рудику, це мені? — щуреня кинулося до кулі, а потім до свого товариша.

— Так, Ярику.

— Але як я зможу на ній злетіти?

— Там є усе необхідне. Ось дивись: свічка, запальничка та бляшана кришка. Запалиш свічку, повітря у кулі почне нагріватись і підійме тебе угору.

— А кришка навіщо?

— Щоб ти мав змогу спуститися до землі. Ти ж не збираєшся увесь час жити у повітрі.

— Ні. Не збираюсь. Мені там буде сумно без тебе. То, може, знайдемо більшого кошика. Щоб ми удвох туди залізли?

— Ні, Ярику. Куля замала, щоб підняти угору нас удвох. До того ж це твоя мрія. Тому ти повинен сам отримати задоволення від того, що вона здійснилась. Якщо ми полетимо удвох, то це вже буде зовсім інше відчуття. Коли ти повернешся, то поділишся враженнями.

— Але удвох було б цікавіше, — почало скиглити щуреня. — І так негарно. Моя мрія здійсниться. Я отримаю задоволення. А що отримаєш ти?

— Не переймайся, друже. Я теж отримаю велике задоволення від того, що допоміг тобі здійснити мрію.

— Добре. Ти мене переконав. А зараз розповідай, як мені керувати цим пристроєм та як повернутися на землю.

— Усе дуже просто. Щоб обмежити гаряче повітря, яке надходить до кулі, тобі потрібно прикрити полум’я свічки кришкою. Повітря почне охолоджуватись. Тоді твоя куля не звалиться з неба, а почне поступово знижуватись. А скерувати напрямок у нас змоги немає. Куди вітер дме, туди куля й прямує. Але сьогодні вітерець невеличкий. Дме у напрямку твоєї домівки. Тому далеко тебе не віднесе. Я бігтиму слідом.

Вислухавши лиса, щурик заліз у кошик. Виконавши все, як казав Рудик, він почав чекати. Ось куля, яку тримав лис, наповнилася гарячим повітрям. Хвилина – і вона відірвалася від трави. Поступово набираючи висоту, куля піднялася над галявиною. Легкий вітерець спрямував повітряного мандрівника у бік його домівки.

Ставши на задні лапи, Ярик з острахом поглянув за край кошика. Від карколомної висоти у нього ледь не запаморочилося у голові. Але, пам’ятаючи настанови Рудика, він почав дивитися у далину. Йому відразу стало краще. Краса була така, що неможливо очей відірвати.

Призвичаївшись до відчуттів польоту, щуреня знову поглянуло униз. Лис Рудик, який біг слідом, здавався малим, немов комаха. Великі дерева теж стали малими. Неоглядний простір блакитного неба, прикрашеного білими хмаринками, огортав Ярика. Від почуттів, що його охопили, він заспівав:

Добре, що живуть на світі мрії,

Що злітають з нами у блакить,

Нас вони з дитинства гріють,

Спонукаючи до гарних дій.

Так, співаючи та крутячи головою на всі боки, Ярик насолоджувався відчуттям польоту. Він навіть перелякав велику ґаву, яка летіла до гнізда, тримаючи у дзьобі горіха. Від здивування ґава розтулила дзьоба, щоб висловити свої вітання маленькому мандрівникові. Горіх упав, мало не влучивши у Рудика. Спантеличена ґава замість вітання кинулася шукати втрачену здобич.

Сонце почало наближатися до краю небосхилу. Кольори унизу погустішали. Додалося рожевої барви. Згори усе виглядало інакше, і Ярик пожалкував, що в нього немає з собою фарб, пензлика та паперу. Він із задоволенням намалював би цей краєвид.

Наразі Ярик звернув увагу, що свічка згоріла більше, ніж наполовину. Куля саме пролітала над його домівкою. Вхопивши кришку, щурик обмежив доступ гарячого повітря. Куля почала знижуватись. Минуло кілька хвилин, і повітряний мандрівник опинився на траві. До нього підбіг захеканий Рудик. Ярик кинувся обіймати лиса та висловлювати подяку за незабутні відчуття і враження.

Потім вони обережно згорнули кулю і сховали між корінням старого засохлого дерева. Сонце зникло за обрієм. Ліс огорнули сутінки. Але друзям шкода було розлучатися такого гарного дня. Вони пішли до домівки Ярика. На пеньку біля нори нашвидкуруч накрили на стіл. Запалили свічку, що залишилась. Сьорбаючи смачний чай, заварений із лісових трав, уприкуску з печивом, вони почали ділитися враженнями.