частина 15.ДАЛЕКО - ДАЛЕКО В ЦИГАНСЬКОМУ ТАБОРІ .

ДАЛЕКО – ДАЛЕКО  У ЦИГАНСЬКОМУ ТАБОРІ !

Довго  Ми  ще  чаювали  ,

Танцювали  і  співали  ,

Тільки  погляд  цей  дитячий ,

Мене  пилить до  мурашок !

«Що  таке  , смішна  людинко ?-

Я питаю  у  дитинки  . –

В мене  мордочка   брудненька ,

Чи  щось  ще   скажи   хутенько  .»

«З мордочкою  все  в порядку .-

Хлопчик  став  відповідати  . –

Просто  ти , кицюню  , гарна  ,

А ходімо  разом   з  нами !

В табір  гомінкий . циганський ,

Там  веселощів  багацько !»

«Дякую  за  копліменти  -

Муркочу я у моменті –

Але  в  мене  є  людина  ,

Тож  не  піду  я  з родини»

Супиться  наш   «добрий « хлопчик ,

І сестрі своїй  шепоче 

Щось  на  вушко  тихо  -  тихо  ,

Відчуваю   буде  лихо .

Ось  минає  ще  годинка  ,

Сестра  вийшла  на  хвилинку

Й повернулась  щоб  сказати ,

Що  горить  сусідська хата .

Мовляв  треба  вже   тушити ,

А  найменших  тут  лишити ,

Щоб  не  попеклися бідні ,

Ще  проблем  нам  не  потрібно .

Наймолодшими   на  лихо   ,

Були я  й  циганчик  тихий .

Старші  з  хати   вибігають  ,

А малий  мене  хапає ,

Й сміючись  разом  з  сестрою ,

Тягне  в  табір   із  собою !

Викрали   мене  в торбинці

Мов би  річ  якусь  , гостинці !

Я і плакала й кричала ,

Я своїх на  поміч  звала 

Та ми  були  вже  далеко  ,

Отож  мій  котячій  лепет

Так  дорослі  й  не почули !

Всіх  цигани  обманули  !

Притягли   мене  у  табір 

Й потішатись  тільки  раді !

Видали  мені  спідницю

Й кажуть  « Ну   по  порадуй кицю!»

За  хвоста  мене  тягають 

Й на  передні  лапки   ставлять  ,

Щоби  танцювала  танці ,

Я в  ночі  їм  і уранці !

Але  я ж  отак  не вмію ,

Це  дітисьок  так  взбісило  ,

Що  вже  на  наступний  день

Змусили  співать  пісень ,

Та  таким  нахабним  жестом …

Жестом  вирваної  шерсті !..

Ну  подумайте  малята  !

Так  не  можна  існувати  ,

Тож  на  третій  день  у мене

Просто  закінчились  нерви  !

Дочекалася я  ночі 

Й як  стулив весь  табір  очі ,

Вже  хотіла   як в кіно  ,

Утекти  скоріш  в вікно ,

Але  тут  циганські  діти  ,

Захотіли  чомусь  пити  ,

Підвелись  хутенько встали ,

І мене  умить  спіймали  !

«Ах  котисько  ти  дурне ! –

Вони  лаяли   мене –

Ти  залишишся  із  нами !

Не  побачеш Лізу  й маму ,

А за  те  що  спритна  стала  ,

Тепер  спатимеш  у стайлі !»

Й  кинули  в  загон  мене –

Темне  місце і тісне …

Тут усюди   пахло  гниллю ,

«Диво»  Це  не  для вразливих !

Тут   багнюка ! Там  сміття !

Виживання ! Не  життя !

«Хочу  до  матусі  й  Лізи  !

Та  сама  не  перелізу  …-

Я тихенько  ридаю  !»

«Я тут  всі  лазійки  знаю .-

Посміхнувся  з  темноти  ,

Кінь  старезний  і  рудий !.

Покажу  тобі  щілину 

І вернешся   до  родини .»

«Пане  коню , де  тут  підступ  ?-

Реагую  я  на  звістку .»

«Я злих  помислів  не  маю , -

Тихо  кінь  відповідає .

Серце  крається   як  бачу ,

Як  малі  кицюні  плачуть  .

Знаєш  , коні  та  коти –

Трохи  сестри  і брати ,

Та й  мені  жить  стане  легше

Як  разом  ми  здійсним  втечу !

Відвезу  тебе   до мами ,

Сам  ганятиму  степами  ,

Тебе  там  чека  дівчатко ,

А мене  десь  жереб’ятка …

Я тобі  допоможу .

Правду- прадоньку  кажу !

Тільки   підсоби  і  ти …»

«Що  робити ? Куди  йти ?-

Я у  коника  питаю

І вже  втечу  уявляю»

«Розірви  оцю  мотузку ,

Котрою цигани- гуси  

Прив’язали  мене  тут .

Важко  дихати  ! Капут !»

Я згадала  Лізу  й маму ,

І мотузку  ту  зубами ,

Розірвала  за  хвилину  !

Ми  помчались  до  родини !

Та  розлучені   цигани

Теж  погналися  за  нами !

Кінь  захекався  , аж  бідний !

Тут  ми  бачим  село  видно !

«Повернулась  мала  наша !-

Вже  радіє  кішка  старша !»

«Де  ?! Скоріше  покажіть ! –

Ліза  радісно  кричить  !»

«Он  де , верхи  на  коні ! –

Матінка   маха  мені !»

«Ну  і спритні  ви   звірята !

Молодці  ну  що  сказати !-

Вже  бабуся   промовляє 

Й з скакуном  нас  обіймає»

«Е , ні – ні ,  заждіть – но  трішки ,

Це   тепер  не  ваша  кішка ! –

Лаються уже  цигани .-

Вона   буде  жити  з нами …»

Та  не встигли  доказати ,

Бо  тут раптом  виліз  з хати ,

Волохань  у павутині 

В шубці й  простирадлі  білім !

«Угу – гу – гу ! Я домовик ,

До  крадіжок  я  не  звик !

Відчепіться  ! Наша  киця !

Ви  поводьтесь як  годиться ,

А інакше  вас   провчу  ,

Закручу  , залоскочу !»

Наші «Гості» так  злякались ,

Що  аж курява  здійнялась  ,

Як тікали  із села !

От  комедія  була !

А хто ж  був  під  простирадлом ?

Здогадалися  вже  правда ?

Ну   звичайно ж наша Умка 

Привид  вищого  гатунку !

Довго  ми  іще  сміялись  ,

Цілувались  , обіймались ,

Й повернувшись  уже  у місто ,

Всі  разом  і люди й  киці ,

Написали  віршик – «оду»

Нашим  мяу – мур – пригодам !

(Квітка Лісовська )