Пригоди Ксені з Сонячного Яру

Частина перша — «Ксеня і вічний інтернет»

---

🕳️ 1. “Де ловить вайфай — там і Батьківщина”

У селі Сонячний Яр був тільки один справжній скарб — роутер у клубі.
Його поставили ще до карантину, коли сільрада виграла грант на “цифровізацію молоді”.
Відтоді молодь зникла, а роутер — залишився.

Ксеня, п’ятнадцятирічна учениця місцевого ліцею, що вчився “на дистанційці” вже третій рік, знала святу істину:

> “Хто знайшов вайфай — той знайде й сенс життя.”

Тому щовечора, з телефоном у руці, вона ходила селом, як індіанець із антенами.
Перед криницею ловило “слабенько”, біля пошти — “ще слабше”, а ось на старій лавці біля клубу інтернет ішов, як святкова процесія — повільно, але впевнено.

---

📱 2. “Битва за пароль”

Одного разу баба Галя, головна жінка всього села, спіймала Ксеню біля клубу:
— Що ти тут крутишся, як вітер у млині?
— Та… уроки роблю, баб Галю, — каже Ксеня, гордо тримаючи телефон.
— Ага! І я бачу, що “уроки” в тебе називаються “ТікТок”.
— То навчальний контент! — не розгубилась дівчина.

Баба Галя задумалась. Потім хитро підморгнула:
— А ну, давай мені той вайфай, я гляну, як там мій онук у Польщі — живий він, чи знов жонку шукає в Фейсбуці?

Так з’явилась таємна спілка вайфайників Сонячного Яру, куди входили Ксеня, баба Галя й кіт Мурчик, що грівся поруч на бетоні.

---

📡 3. “Велике підключення”

Через тиждень до села приїхав технік із міста — “налагодити цифрову інфраструктуру”.
Він поставив на стовп нову коробочку й написав на ній чорним маркером:

> “Не чіпати. Не стукати. Не бити.”

Село сприйняло це як виклик.
Тепер усі збиралися біля стовпа, обговорювали політику і погоду — бо інтернет працював, але тільки коли не було вітру й коли хтось стояв на одній нозі.

Ксеня вигадала нову професію — “ловець сигналу”.
За 5 гривень вона налаштовувала вайфай бабам, дідам і навіть місцевому голові.

— Ксеню, — питала баба Марфа, — а чого в мене не грузиться “Ютуб”?
— Бо в тебе вікна на схід, — серйозно відповідала Ксеня. — Інтернет звідти не заходить.

---

🌅 4. “Коли вайфай зник”

Одного вечора сталось страшне — інтернет зник зовсім.
Село занімило. Баба Галя стояла на вулиці з телефоном, ніби вдова біля моря.
Дядько Толя вперше за п’ять років вийшов поговорити наживо.
А Ксеня раптом почула… спів птахів і запах свіжого сіна.

Вона зітхнула й сказала:
— Може, воно й на краще. Зате тепер хоч побалакаємо.

Через пів години інтернет знов з’явився — і всі миттєво зникли в телефонах.
Ксеня усміхнулась і подумала:

> “Світ, може, й великий, але вайфай — більша сила.”

---

💫 Фінал першої частини

Так у Сонячному Яру почалася епоха цифрового сільського відродження,
а Ксеня — стала головним технічним спеціалістом на три вулиці.

Її мама казала:

> “От би ти так математику ловила, як той вайфай.”
А баба Галя відповідала:
“Та вона ще Президентом стане. Якщо, звісно, пароль згадає.”

Частина друга — «Ксеня і баба Галя на ярмарку»

🐓 1. “Ранковий штурм”

— Ксеню, вставай, бо пропустимо все хороше місце! — гриміла баба Галя о п’ятій ранку, наче армійський сержант.

— Яке місце? — бурмотіла Ксеня з-під ковдри. — У нас у селі всі місця однакові — болото і комарі.

— Не в селі, а на ярмарку! — переможно повідомила баба. — Ми сьогодні торгуємо! Варення, яйця, і мій авторський хрін — то ж золото, не товар!

Ксеня зрозуміла, що це не просто ярмарок. Це операція “Вижити з бабою”.

---

🧺 2. “Дорога як випробування”

Їхали вони автобусом, який скрипів кожним болтом і гальмував кожною молитвою.
У салоні трималися пакети, кошики, дві кози (пасажирські, не ручні) й один чоловік із телевізором на колінах.

— Головне — не втратити варення, — повторювала баба Галя. — Минулого разу воно вибухнуло.
— Від спеки? — уточнила Ксеня.
— Від конкуренції, — гордо відповіла баба.

---

🎪 3. “Ярмарковий бій”

Приїхали. Скрізь шум, музика, запах шашликів і голоси продавців:

> “Підходь, не соромся! Купи мед — отримай прогноз погоди!”

Баба Галя розклала свій товар:
три банки малинового варення, два десятки яєць і банку хрону з написом “ПЕКЕЛЬНИЙ”.
Ксеня зробила табличку:

> “Еко-продукти від серця і з характером.”

Баба спочатку не повірила, що то реклама, але коли до них підійшли туристи з міста, одразу змінила тон:
— Молодь тепер розумна, маркетинг той знає!

Ксеня дістала телефон:
— Я зроблю прямий ефір, хай люди бачать наш бізнес!

І зробила.
Тільки от забула вимкнути мікрофон, коли баба Галя обурено говорила:

> “Он у тієї Гальки варення як компот, а ціни — як на золото!”

Через п’ять хвилин коментарі в прямому ефірі вже вибухали:

> “Дайте рецепт того хрону!”
“Баба Галя — топ!”
“А де купити компот від Гальки?”

---

📱 4. “Зірки місцевого масштабу”

До кінця дня в них розкупили все. Навіть пусті банки.
Баба Галя ходила горда, як телеведуча.
— От бачиш, — казала вона, — треба вміти говорити людям правду!
— І трохи фільтрів у прямому ефірі, — зітхнула Ксеня.

Наступного ранку їхній “стрім” уже крутили по місцевому телебаченню.
У село приїхав журналіст.
— Ми хочемо зробити сюжет про вас, як приклад “успішного підприємництва”, — сказав він.
— Тільки без цензури, — уточнила баба Галя. — Ми натуральні.

---

🌅 5. “Повернення героїнь”

Коли вони повернулися додому, усе село вже знало:
баба Галя з Ксенею — зірки ярмарку.
Дід Петро навіть просив автограф “на банку з хроном”.

Баба Галя сказала з усмішкою:

> “Бач, дитинко, інтернет — то не зло. То ярмарок, тільки без запаху шашлику.”