Гірський звір

На захід йшли від роздоріжжя,
де гори видно вдалечі,
до ночі були у підніжжя
і там лишились на нічліг.

Всю ніч лунало зле ричання,
на з цього світу родом звір,
згадали тут вождя сказання,
про монстро-звіра даних гір.

Раніше міф смішним здавався,
що в горах демон злий блукав,
та жоден з тих не повертався,
хто в даних горах полював.

Та звук реально цей лунає,
по двоє стали ватрувать,
бо страху вільний дух не знає,
під силу звіра їм здолать.

Під ранок звук цей затихає,
тож може звір вже бачить сни,
та шляху іншого немає,
і в гори рушили вони.

Повільно рухались в підйомі
та до вершини все ж дійшли,
і знову звуки невідомі
неначе грім з гори зійшли.

Десь поряд звір цей поживає,
встеляють лап його сліди,
шлях до печери пролягає,
повз неї треба їм пройти.

Мамай у розвідку рушає,
ступає тихо, не шумить,
в печеру пильно зазирає,
там велетенський спить ведмідь.

У розмірі він був як хата,
на лапах кігті, мов мечі,
в бою такого не здолати,
тож краще думать вдалечі.

Мамай до козаків вернувся
про цього звіра розказать
і хитрим планом осяйнувся -
вхід до печери підірвать.

Дві бочки пороху узяли,
в печеру тихо занесли,
доріжку з пороху проклали
і підпалили та втекли.

Від шуму звір вже прокидався,
хотів догнати козаків,
запал до бочок вже дістався,
і сильний вибух прогримів.

Печеру стало засипати,
камінням звіра привалив,
не буде більше він лякати,
у селах спокій наступив.

Вниз далі козаки рушають,
бо гори треба ці пройти,
під схилом табір розкладають,
щоб дух в порядок привести.